Курсовая: Правоохоронні органи
Курсовая: Правоохоронні органи
З м і с т .
Вступ
2
Розділ I
Поняття та види правоохоронних
органів України 6
Розділ I I
Державний захист працівників суду
та правоохоронних органів 28
Висновки 32
Література
Вступ.
Поява на карті світу нової держави - України - підсумок
багатовікової боротьби її народу , який з покоління в поколі-
ння мужньо і жертовно добивався величної мети – свободи , самостійності
, незалежності . Він же народ України , 1 грудня
1991 року вперше за свою історію виступив самостійним суб’-
єктом створення власної суверенної держави , бо саме народ ,
безпосередньо сам , а не через представників прямо і вільно висловив
свою волю з питання про волю України шляхом проведення
Всеукраїнського референдуму . Перше всенародне голосування на Україні ,
поза всяким сумнівом , втілює характеристики , сукупність яких дає
вагомі підстави оцінити його , як історичний еталон реального прояву і
вирішення верховенства народу над рештою суб’єктів , як державних , так
і не державних , у розв язанні доленосної проблеми - відродження
української державності.
Зазначене разом з тим категорично виключає думку про
те , що інші суб’єкти не є учасниками процесу створення незалежної
держави. Навпаки , - і це слід підкреслити - воля народу України
співпала з передуючими її волевиявленнями рішеннями Верховної Ради ,
її президії , інших державних і недержавних структур . Величезне
значення мало прийняття Верховною Радою таких історичних актів , як
Декларація про державний суверенітет України ( 16 липня 1990 року )
і постанова Верховної Ради “ Про проголошення незалежної України ” ( 24
червня 1990 року ) , ухвала Акта проголошення незалежності України (
24 серпня 1991 року ). У жовтні 1991 року Верховна Рада прийняла
спеціальну постанову “ Про проведення Всеукраїнського референдуму з
питання про проголошення незалежності України ” якою затвердила текст
бюлетня для таємного голосування . Принципово істотним
стало положення про включення до бюлетня тексту Акта проголошення
незалежності України.
“ Повна самостійність та незалежність
є послідовним, логічним завершенням
запитів національного розвитку та само-
визначення будь- якої народності , що
займає певну територію і має достатні
задатки та енергію розвитку. ”
М.С. Грушевський.
1 грудня 1991 року народ України на референдумі одно-стайно висловив
свою суверенну волю побудувати незалежну державу . Цифрові результати
референдуму загальновідомі . У голосуванні взяли участь 31891742
громадянина , або 84,18 % від загальної кількості включених до списків .
З них неза-лежності Україні сказали “ так ” 28804071 або 90,32 % .
Таким
чином волевиявлення народу , що проводилося , як засвідчили спостерігачі
багатьох країн світу , вільно і гласно , демо-кратично і без усяких
порушень , підтвердило Акт прого-лошення незалежності України .
Загальні риси нової української державності було окреслено ще в
Декларації про державний суверенітет України, прийнятий Верховною Радою
Української РСР 16 липня 1990 року . Державний суверенітет – важлива
ознака , окреслена ще в Декларації про державний суверенітет держави ,
верховентства державної влади всередині країни та її незалежність у
зовнішньополітичній сфері .
Можна без перебільшення сказати , що народ відіграв головну і
визначальну роль у розв’язанні фундаментальної проблеми , якою
займалося багато державних і недержавних структур , - проблеми
створення нової України . Поза всена-родним виявленням зусилля інших
суб’єктів на шляхах побу-дови справді суверенної держави , безперечно
були б усклад-ненні . Вкажемо , зокрема , що загалом іноземні держави
офі-ційно визнали незалежність України тільки після референдуму .
Викладене підводить до висновку , що має не лише теоретичне значення ,
а й одночасно орієнтований на форму-лювання і розвиток відповідної
практики державно - правового будівництва . Він полягає у визначенні
необхідності подаль-шого забезбечення примату народу України у
вирішенні всіх центральних питань державного і громадського життя як
на сучасному етапі , так і на перспективу .
Гарантувати і забезпечувати на практиці істинність народного
суверенітету тепер уже у принципово інших умовах - умовах відродженної
народом державності - одне з глобальних завдань , розв’язання якого
обов’язкове для демократичного розвитку молодої держави і суспільства
, досягнення нової якості життя людей . Народний суверенітет –
повновладдя народу , тобто наявність засобів і механізмів , що
забезпечують реальну участь населення в управлінні справами держави і
суспільства ; визнання народу єдиним джерелом влади .
Національний суверенітет – повновладдя нації , її політична свобода ,
право і реальна можливість визначати характер свого національного
життя , аж до відокремлення та утворення самостійної держави .
Всі три види суверенітету , без наявності яких не може бути
справжньої демократичної держави , дістали своє закріплення в
Декларації про державний суверенітет України .
Вінцем багатовікових державотворчих пошуків українського народу стало
прийняття Верховною Радою Української РСР 24 серпня 1991 року Акта
проголошення незалежності України .
У цьому історичному документі закріплювалися неза-лежність України і
створення самостійної української держави , яка дістала офіційну назву
“ Україна ”. Проголошувалися неподільність та недоторканість території
України , а також те , що віднині на цій території мають чинність
виключно Конституція і закони України .
Згідно з чинним на той час законодавством питання про реалізацію
права народу України на самовизначення виходило за межі компетенції
Верховної Ради УРСР і мало вирішуватися включно всеукраїнським
референдумом . Тому того самого дня , 24 серпня 1991 року крім Акта
проголошення незалежності України , було прийнято постанову Верховної
Ради УРСР “ Про проголошення незалежності України ”.
Після проголошення результатів референдуму , коли “ так ” Акту
проголошення незалежності України сказали 90,32 % громадян , почалася
хвиля дипломатичного визнання України як незалежної держави .
Заснована в 1991 році нова українська держава мала свою конституцію
, роль якоі виконувала колишня Конституція УРСР 1978 року радикально
доповнена і змінена у світлі нових реалій державного будівництва .
Проте така Конституція України , створена на зовсім іншій політико -
правовій основі , навіть після всіх численних змін і доповнень могла
бути лише тимчасовим Основним Законом держави . Тому в Україні
активно йшов процес підготовки нової Конституції України .
28 червня 1996 року о 9 годині 30 хвилин було прийнято Основний
Закон України . Від тоді 28 червня оголошено державним святом - Днем
Конституції України .
Після прийняття Конституції України її текст ще кілька днів проходив
мовно – термінологічну експертизу , і після чого був офіційно
оприлюднений . Але набула чинності Конституція України вже з 28
червня 1996 року .
З прийняттям нової Конституції України процес юридичного оформлення
української державності можна вважати в основному завершеним , хоча ряд
важливих питань ще потребують свого вирішення .
Розділ I
Поняття та види правоохоронних органів України .
Механізм держави – це система органів і установ , посередництвом яких
здійснюється виконання внутрішніх і зовнішніх функцій держави . Як
правило це - представницькі установи або законодавча влада , виконавчо -
розпорядчі органи, неурядові інстанції та судові інстанції , органи
громадського порядку та державної безпеки , збройні сили .
У механізмі нашої держави особливе місце посідають органи держави
спеціального призначення ( контрольні та правоохоронні органи , місця
позбавлення волі , збройні сили тощо ). Їх можна розглядати як окрему
ланку механізму держави , вже звичного поділу на законодавчу ,
виконавчу , судову влади . Прихильниками чітких юридичних конструкцій
здебільшого вважають ці органи належними до сфери виконавчої або в
осному до виконавчої і частково до судової влади .
Серед органів спеціального призначення юридична наука приділяє
особливу увагу так званим правоохороним органам . Звичайно у
дослівному розумінні “ правоохоронну діяльність ” ( забезпечення
законності та охорона правопорядку в суспільстві , боротьба з
правопорушниками , охорона законних прав та інтересів громадян ,
юридичних осіб , суспільства і держави в цілому ) мають вести
буквально всі - громадяни , юридичні особи , органи законодавчої ,
виконавчої і судової влади тощо . Але для переважної більшості
суб’єктів суспільних відносин подібна діяльність не є основною .
Отже правоохоронними органами слід вважати державні органи , основною
( спеціальною ) функцією яких є забез-печення законності та охорона
правопорядку , боротьба з правопорушеннями , охорона законних прав та
інтересів громадян , юридичних осіб , суспільства і держави в цілому .
Характерними рисами правоохоронних органів є :
а) здійснення ними зазначених вище функцій , які в сукупності
називають правоохоронною функцією ;
б) наявність у них для виконання зазначених функцій відповідних
державно - владних повноважень , зокрема можли-вості видавати правові
акти ( в основному індивідуального характеру ) , обов’язкові для
виконання тими , кому вони адресовані ;
в) можливість безпосередньо застосовувати різні заходи примусу (
затримання особи , арешт , позбавлення волі тощо ) ;
г) перебування їх діяльності під особливим державним контролем і
наглядом , здійснення лише на основі закону й у встановленому ними
порядку .
Традиційно до числа правоохоронних органів відносять суд , прокуратуру
, органи юстиції , внутрішніх справ , державної безпеки тощо . Досить
часто суди як органи правосуддя згадуються в нормативних документах
окремо ( у слово-сполученнях типу “ судові і правоохоронні органи ” )
.
До системи правоохоронних органів прилягають деякі інші державні
установи і громадські організації , які відповідно до законодавства
поділенні значними повноваженнями у сфері правоохоронної діяльності ,
хоча в цілому їхні функції не зводяться до останньої , а також не
забезпечуюються можливістю застосування державного примусу . Серед
таких установ і організацій слід звернути особливу увагу на органи
юстиції та адвокатуру .
Прокуратура України .
Назва “ прокуратура ” походить від латинського procuro - піклуюсь
, забезпечую , запобігаю , що вже дає повне уявлення про її завдання .
Прокуратура України становить єдину систему , на яку покладаються :
- підтримання державного обвинувачення в суді ;
- представництво інтересів громадянина або держави в суді у
випадках , визначених законом ;
- нагляд за додержанням законів органами , які проводять опе-
ративно - розшукову діяльність , дізнання , досудове слідство ;
- нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень .
Вищий нагляд за додержанням і правильним засто-суванням законів
Кабінету Міністрів України , міністерствами , державними комітетами ,
відомствами , іншими органами даржавного і господарського управління та
контролю , Урядом Автономної Республіки Крим , місцевими радами народних
депутатів , їх виконавчими і розпорядчими органами , військо-вими
частинами , політичними партіями , громадськими органі-заціями , масовими
рухами , підприємствами , установами і організаціями , незалежно від
форм власності , підпорядкова-нності та приналежності , посадовими
особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і
підпорядко-вуваними йому прокурорами .
Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження
верховенства закону , зміцнення правопорядку і має своїм завданням
захист від неправомірних посягань :
1) закріплених Конституцією України незалежності республіки,
суспільного та державного ладу , політичної та економічної
системи , прав національних груп і територіальних утворень
2) гарантованих Конституцією , іншими законами України та
міжнародними правовими актами соціально - економічних , політичних ,
особистих прав і свобод людини та громадянина ;
3) основ демократичного устрою державної влади , правового статусу
місцевих Рад народних депутатів , органів терито-ріального громадського
самоврядування .
Основними функціями прокуратури є :
1) нагляд за додержанням законів усіма органами , під-приєствами ,
установами , організаціями , посадовими особами та громадянами ;
2) нагляд за додержанням законів органами , які ведуть боротьбу із
злочинністю та іншими правопорушеннями і розслідують діяння що
містять ознаки злочину ;
3) розслідування діянь , що містять ознаки злочину ;
4) підтримання державного обвинувачення , участь у роз-гляді в
судах кримінальних , цивільних справ та справ про адміністративні
правопорушення і господарських спорів у арбітражних судах ;
5) нагляд за виконанням законів у місцях тримання , затри-маних ,
попереднього ув’язнення , при виконанні покарань та застосування інших
заходів примусового характеру , які призначаються судом ;
6) нагляд за додержанням законів органами військового управ-ління ,
військовими об’єднаннями , з’єднаннями , частинами , підрозділами ,
установами і військовими навчальними закла-дами та посадовими особами
Збройних Сил , Прикордонних військ , Національної гвардії , Управління
державної охорони, Служби безпеки України та інших військових
формувань , дислокованих на території України .
Прокуратура бере участь у розробленні органами дер-жавної влади
заходів запобігання злочинам та іншим право-порушенням , у роботі
по вдосконавленню та розясненню за-конодавства . На прокуратуру не
можуть покладатися функції , не передбаченні законами України .
Систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура
України , прокуратури Автономної Республіки Крим , областей , міст
Києва і Севастополя , міські , районні , а також військові прокуратури
.
Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України
, який спрямовує роботу всіх органів прокуратури і здійснює контроль
за їхньою діяльністю .
Органи внутрішніх справ .
Систему органів внутрішніх справ України складають Міністерство
внутрішніх справ України , та його головні управління , управління і
відділи в Автономній Республіці Крим , областях , районах , містах ,
а також підрозділи міліції , пожежної охорони , внутрішні війська ,
виправно - трудові установи , навчальні заклади та інші підвідомчі їм
підрозділи .
Органи внутрішніх справ забезпечують громадський порядок ,
попереджують , розкривають і розслідують право-порушення , злочини ,
виправляють і перевиховують засудже-них , забезпечують пожежну безпеку
та безпеку дорожнього руху .
Важливою структурною одиницею органів внутрішніх справ є міліція .
Її правовий статус визначає Закон України “Про міліцію ” від 20
грудня 1990 року .
Відповідно до закону міліція - це державний озброєний орган
виконавчої влади , який захищає життя , здоров’я , права і свободи
громадян , власність , природне середовище , інтере-си суспільства і
держави від протиправних посягань .
Основним завданням міліції є : забезпечення особистої безпеки громадян
, захист їх прав і свобод , законних інте-ресів , запобігання і
припинення правопорушень , виявлення і розкриття злочинів , розшук осіб
, які їх вчинили , забезпечення безпеки дорожнього руху , захист
власності від злочинних посягань , виконання кримінальних покарань і
адміністративних стягнень .
Міліції для виконання покладених на неї обов’язків надаються права:
1) вимагати від громадян і службових осіб , які порушують
громадський порядок , припинення правопорушень та дій , що
перешкоджають здійсненню повноважень міліції , виносити на місці усне
попередження особам , які допустили малозначні адміністративні
порушення , а в разі невиконання зазначених вимог застосувати
передбаченні цим законом заходи примусу ;
2) перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень
документи , що посвідчують їх особу , а також інші документи ,
необхідні для з’ясування питання щодо додержання правил , нагляд і
контроль за виконання яких покладено на міліцію ;
3) викликати громадян і службових осіб у справах про злочини та
у зв язку з матеріалами , що знаходяться в її провадженні , в разі
ухилення без поважних причин від явки за викликом , піддавати їх
приводу у встановленому законом порядку ;
4) виявляти і вести облік осіб , які підлягають профілактич-ному
впливу на підставі та в порядку , встановлених законодавством ,
виносити їм офіційне застереження про неприпустимість протиправної
поведінки ;
5) затримувати і тримати у спеціально відведених для цього
приміщеннях : осіб , підозрюваних у вчиненні злочину , обвинувачених , які
переховуються від дізнання , слідства чи суду , засуджених , які
ухиляються від виконання криміналь-ного покарання , - на строки і в
порядку , передбачених законом ;
6) складати протоколи про адміністративні правопорушення , проводити
особистий огляд , огляд речей , вилучення речей і документів ,
застосовувати інші передбачені законом заходи забезпечення провадження
у справах про адміністративні правопорушення ;
7) у будь - який час доби безперешкодно входити на територію і
в приміщення підприємств , установ та орга-нізацій , в житло громадян
з метою припинення злочину , при переслідуванні злочинця , а також
при стихійному лихові ( пожежа , руйнування тощо ) ;
8) при виконанні своїх обов’язків по охороні правопорядку
застосовувати фізичну силу , спеціальні засоби та вогне-пальну зброю ,
якщо виникає безпосередня загроза життю або здоров’ю громадян чи
працівників міліції особисто ;
9) користуватися безплатно всіма видами громадського тран-спорту
міського , приміського , місцевого сполучення ( крім таксі ) а також
попутним транспортом ;
10)
використовувати безперешкодно транспортні засоби , що належать
підприємствам , установам , організаціям і громадянам ( крім
транспортних засобів дипломатичних , консульських та інших
представників іноземних держав , міжнародних організацій , транспортних
засобів спеціального призначення ) , для проїзду до місця події ,
стихійного лиха, доставки в лікувальні заклади осіб , які потребують
невідкладнї медичної допомоги , для переслідування право-порушників та
їх доставки в міліцію .
На службу до міліції приймаються на контрактній основі громадяни ,
які здатні за своїми особистими і діловими , моральними якостями ,
освітнім рівнем , фізичною підготовкою і станом здоров'я виконувати
покладені на міліцію завдання . Працівник міліції приносить присягу .
Він перебуває під захистом закону . Законом гарантується захист
життя , здоро- в’я , честі , гідності , майна працівника міліції ,
членів його сім’ї від злочинних протиправних дій . Держава гарантує
працівникам міліції соціальний захист .
Міліція складається з підрозділів : кримінальної міліції , міліції
громадської безпеки , транспортної міліції , державної автомобільної
інспекції , міліції охорони , спеціальної міліції .
Основним завданням Міністерства внутрішніх справ України є :
1) організація і координація діяльності органів внутрішніх справ
по захисту прав і свобод громадян , інтересів суспільства і держави
від протиправних посягань , охороні громадського порядку і
забезпеченню громадської безпеки ;
2) участь у розробці та реалізації державної політики щодо
боротьби із загальною кримінальною та організованою злочинністю ;
3) забезпечення і запобігання злочинам , їх припинення , розкриття
і розслідування , розшуку осіб , які вчинили злочини , вжиття заходів
до усунення причин і умов , що сприяють вчиненню правопорушень ;
4) визначення основних напрямків удосконалення роботи органів
внутрішніх справ , надання їм організаційно - методичної та практичної
допомоги ;
5) забезпечення виконання кримінальних покарань , участь у
ресоціалізації засуджених ;
6) організація роботи , пов’язаної із забезпеченням безпеки
дорожнього руху та пожежної безпеки ;
7) забезпечення законності в діяльності працівників і
військовослужбовців .
Служба безпеки України .
Правовий статус Служби безпеки України визначається Законом України
“Про Службу безпеки України” від 25 березня 1992 року , який
складається з таких розділів: “Загальні положення”, “Система організація
діяльності Служби безпеки України” , “Повноваження Служби безпеки
України ” , “Соціальний і правовий захист військовослужбовців і
працівників Служби безпеки України ” , “Контроль і нагляд за
діяльністю Служби безпеки України” , “Відповідальність за
правопорушення у сфері діяльності Служби безпеки України” .
Закон закріплює , що Служба безпеки України - це держав-ний правовий
охоронний орган спеціального призначення , який забезпечує державну
безпеку України .
На службу безпеки України покладається у межах визначеної
законодавством компетенції :
1) захист державного суверенітету , захист незалежності України ;
2) захист конституційного ладу , територіальної цілісності ,
економічного , науково - технічного і оборонного потенціалу України ;
3) захист законних інтересів держави та прав і свобод громадян
від розвідувально - підривної діяльності іноземних спеціальних служб , з
боку певних злочинних організацій , груп людей чи навіть окремих осіб
;
4) попередження , виявлення , припинення та розкриття злочинів проти
миру і безпеки людства , тероризму ;
5) боротьба з організованою злочинністю у сфері управління і
економіки , мафією і корупцією , які створюють загрозу життєво -
важливим інтересам України .
Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань
зобов’язана :
1) здіснювати розвідувальну та інформаційно - аналітичну роботу в
інтересах ефективного проведення органами державної влади та
управління внутрішньої і зовнішньої діяльності , вирішення проблем
охорони , інших питань , пов’язаних з національною безпекою України ;
2) виявляти , припиняти та розкривати злочини , розслідування яких
віднесено до компетенції згідно закону ;
3) здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попе-редження ,
виявлення , припинення і розкриття будь - яких форм розвідувально -
підривної діяльності проти України ;
4) брати участь у розробці і здійсненні заходів щодо захисту
державних таємниць України ;
5) забезпечувати захист особистої безпеки громадян ;
6) сприяти прикордонним військам в охороні державного кордону ;
7) забезпечувати засекреченим і шифровим зв’язком державні органи
України і посадових осіб відповідно до переліку , який встановлюється
урядом України .
Діяльність Служби безпеки України здійснюється на основі дотримання
прав і свобод людини . Органи і співробітники Служби безпеки
України повинні поважати гідність людини і виявляти до неї
гуманне ставлення , не допускати розголошення відомостей про особисте
життя людини . У виняткових випадках з метою припинення та
розкриття державних злочинів окремі права та свободи особи можуть
бути тимчасово обмеженні у порядку і межах , визначених Конституцією
та законами України .
Неправомірне обмеження законних прав та свобод людини неприпустиме і
тягне за собою відповідальність згідно з законодавством . Органи
Служби безпеки України в разі порушення його співробітниками при
виконанні службових обов’язків прав чи свобод людини повинні вжити
заходів до поновлення цих прав та свобод , відшкодування заподіяної
моральної і матеріальної шкоди , притягнення винних до відповідальності
.
Служба безпеки України на вимогу громадян України у місячний строк
зобов’язана дати їм письмове пояснення з приводу обмеження їх прав
чи свобод . Такі особи мають право оскаржити до суду неправомірні
дії посадових осіб та органів Служби безпеки України .
Службі безпеки України , її органам і співробітникам для використання
покладених на них обов’язків надається право :
- вимагати від громадян та посадових осіб припинення правопорушень і
дій , що перешкоджають здійсненню повно-важень Служби безпеки України
, перевіряти у зв’язку з цим документи , які посвідчують їх особу
, а також проводити огляд осіб , їх речей і транспортних засобів ,
якщо є загроза втечі підозрюваного або знищення чи приховування
речових доказів злочинної діяльністі ;
- подавати органам державного управління обов’язкові для розгляду
пропозиції з питань національної безпеки України , в тому числі про
припинення роботи , пов’язаної з державними таємницями , яка
виконується з порушенням встановлених правил ;
- одержувати на письмовий запит керівника відповідного органу Служби
безпеки України від міністерств і устанонов , організацій , військових
частин , громадян та їх об’єднань дані і відомості , необхідні для
забезпечення державної безпеки України , а також користуватись з цією
метою службовою документацією і звітністю ;
- входити у порядку , погодженому з адміністрацією підпри-ємств ,
установ та організацій і командуванням військових частин , на їх
територію і в службові приміщення ;
-
- мати слідчі ізолятори для утримання осіб , взятих під варту та
затриманих органами Служби безпеки України ;
- морально і матеріально заохочувати співробітників Служби безпеки
України та інших осіб за заслуги по забезпеченню державної безпеки ;
представляти їх у встановленому порядку до державних нагород ;
- безплатного проїзду всіма видами міського пасажирського транспорту
загального користування ( крім таксі ) , залізничного та водного
транспорту приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів ,
а також попутним транспортом .
Служба безпеки України у своїй діяльності підпоряд-кована Президенту
і підконтрольна Верховній Раді України .
Постійний контроль за діяльністю Служби безпеки України , дотримання
нею законодавства здійснюється постійною комісією Верховної Ради
України з питань оборони і державної безпеки .
Контроль за діяльністю Служби безпеки здійснюється з боку Президента
України . Вищий нагляд за додержанням і правильним засуванням законів
Службою безпеки України здійснює Генеральний прокурор України та
підпорядковані йому прокурори .
Кадри Служби безпеки України складають :
а) співробітники – військовослужбовці ;
б) працівники , які уклали трудовий договір із Службою безпеки України .
в) військовослужбовці строкової служби.
До органів Служби безпеки України приймаються на конкурсній ,
добровільній , договірній основі громадяни України, здатні за діловими
та моральними якостями , освітнім рівнем і станом здоров’я ефективно
виконувати службові обов’язки .
Держава забезпечує соціальний , правовий захист військовослужбовців і
працівників Служби безпеки України . Вони перебувають під захистом
закону . Недоторканість , честь і гідність , життя і здоров’я
співробітників Служби безпеки України від злочинних посягань
охороняється законодавством .
Митні органи .
Важливим напрямом державної діяльності є митна справа, яка включає в
себе встановлення порядку та організацією пе-реміщення через митний
кордон України товарів і предметів , обкладання митом , оформлення ,
здійснення контролю та інших доходів щодо реалізації митної політики
в Україні .
Митні органи України складають єдину систему , яка включає державну
митну службу України , регіональні митниці, митниці , спеціалізовані
митні управління та організації .
Законодавством встановлюється компетенція митних органів щодо виконання
таких функцій : захисту економічних інтересів України ; забезпечення
виконання зобов’язань , які випливають з міжнародних договорів України
стосовно митної справи , митного оформлення товарів та інших предметів
, що переміщуються через митний кордон України ; боротьби з
контрабандою та іншими порушеннями митних правил .
Митні органи України при проведенні в життя митної політики
розв’язують такі основні завдання :
1) захист економічних інтересів України ;
2) контроль за додержанням законодавства України про митну
справу ;
3) забезпечення виконання зобов’язань , які випливають з між-
народних договорів стосовно митної справи ;
4) використання засобів митно - тарифного та позатарифного
регулювання при переміщенні через митний кордон України товарів та
інших предметів ;
5) вдосконалення митного контролю і оформлення товарів і
інших предметів , що переміщуються через митний кордон України ;
6) комплексний контроль разом з національним банком України за
валютними операціями ;
7) здійснення заходів щодо захисту інтересів споживачів і
додержання учасниками зовнішньоекономічних зв’язків дер-жавних
інтересів на зовнішньому ринку ;
8) створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та
пасажиропотоку через митний кордон України ;
9) боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил ;
10) співробітництво з митними органами зарубіжних країн , а також
міжнародними організаціями з питань митної справи ;
11) ведення митної статистики .
Органи митної служби України виконують такі основні функції :
фіскальну , інформаційну та правоохоронну .
Завдання фіскальної полягає в зборі мита за експортно - імпортні
операції , а також оформлення документів юридичних та фізичних осіб ,
яке обкладається митним збором .
Завдання інформаційної функції полягає у зборі інфор- мації обробці
та поширення статистики серед відповідних державних структур . Це дає
можливість чіткіше прогнозувати і контрулювати стан економічних
зв’язків , активно впливати на ці процеси .
Завдання правоохоронної функції полягає у боротьбі із злочинністю
передусім з таким явищем , як контробанда ( тоб- то незаконне
перевезення зброї , наркотиків , культурних цінностей) . З 1991 року
діє державний митний комітет України . У своїй діяльності митна служба
України керується Митним кодексом та законами України .
Митні органи України становлять систему органів управ-ління митною
справою , яка включає : Державний митний комітет ( створюється
Президентом України ) ; територіальні митні управління ( створюються
Кабінетом Міністрів України ) ; інші митні установи ( митні пости ).
Митна справа в Україні регулюється : а) Митним кодек-сом України ; б)
Законом України “Про Митну справу в Україні 1991 рік ” ; в) Закон
України “Про єдиний митний тариф ” ; г) Декретами Уряду України ; д)
іншими актами чинного законодавства України .
Органи охорони державного кордону .
Головним завданням Прикордонних військ України є забезпечення
недоторканості державного кордону України на суші , морі , річках ,
озерах , та інших водоймах України , а також охорона економічної
зони України .
При виконанні покладених на них завдань Прикордонні війська України
зобов’язані :
- припиняти будь - які спроби незаконного проходження державного
кордону України на місцевості ;
- відбивати вторгнення на територію України озброєних формувань ,
припиняти збройні та інші провокації на державному кордоні України ,
захищати від злочинних посягань населення і власність всіх її
формах ;
- відвертати і недопускати перетинання державного кордону України
особами і транспортними засобами поза пунктами пропуску або іншими
незаконними способами , виявляти і затримувати порушників державного
кордону України ;
- здійснювати у встановлених пунктах і встановленому порядку при
наявності належно оформлених документів пропуск через державний
кордон України осіб , транспортних засобів , вантажів та іншого
майна ;
- здійснювати спільні заходи із Службою національної безпеки України в
межах наданої їм компетенції з питань охорони державного кордону
України , а також контрулювати самостійно чи разом з органами
внутрішніх справ підтримання внутрішнього режиму ;
- контролювати разом з органами внутрішніх справ , керів-ництвом
аеропортів , відкритих для міжнародних польотів , прикордонних
залізничних станцій , морських і річкових пор-тів , служб міжнродних
автомобільних перевезень додержання встановленого режиму в пунктах
пропуску через державний кордон України ;
- здійснювати контроль за додержанням усіма невійськовими суднами і
військовими кораблями встановленого порядку плавання та перебування в
територіальному морі України , внутрішніх водах України , а також
частині вод прикордонних річок , озер та інших водойм , що належать
Україні.
Прикордоні війська України мають право :
1) розташовувати прикордонні наряди , пересуватися при ви-конанні
службових обов’язків по будь-яких ділянках місцевості ;
2) вести дізнання у справах про порушення державного кордону
України , здійснювати оперативно - розшукову діяльність відповідно до
чинного законодавста ;
3) здійснювати адміністративне затримання осіб , які порушили режим
державного кордону України , прикордонний режим або режим у пунктах
пропуску через державний кордон на строк до трьох годин для
складання протоколу , а в необхідних випадках для встановлення особи
і з’ясовування обставин порушення – до трьох діб з пові-домленням
про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з
моменту затримання або на строк до десяти діб з санкції прокурора
, якщо порушники не мають документів , які посвідчують їх особу ,
піддавати затри-маних особистому оглядові , а також оглядати і при
необхідності вилучати наявні при них речі ;
4) тримати осіб підданих адміністративному затриманню в ізоляторах
тимчасового тримання або інших приміщеннях , спеціальнообладнених для
цих цілей . Про кожний випадок адміністративного затримання ,
особистого огляду затри-маного , огляду і вилучення речей , що є
при ньому , складається протокол і повідомляється прокурору ;
5) перевіряти у осіб ,які прямують через державний кордон України ,
документи на право в’їзду в Україну або виїзду з України , робити в
них відповідні відмітки і при необхідності їх вилучати , не
пропускати через кордон осіб, які немають дійсних документів на право
в’їзду в Україну або виїзду з України , до належного оформлення
ними документів на право перетинання державного кордону України
або до уточнення обставин втрати документів громадянами України в
період перебування за кордоном і встановлення їх особи ;
6) здійснювати у встановленому порядку самостійно або спільно з
митними установами огляд вантажів та іншого майна осіб , які
прямують через державний кордон України
7) проводити у встановленому порядку огляд транспортних засобів , що
прямують через державний кордон України і вантажів , що на них
перевозяться , супроводжувати транспортні засоби , прикордонними
нарядами ;
8) Здійснювати інші дії щодо охорони державного кордону України ,
економічної зони відповідно до законодавства України , її
міжнародних договорів . У необхідних випадках зв’язаних з розшуком
і затримання порушників державного кордону України , Прикордонні
війська України можуть здійснювати на території України надані їм
права і за межами зазначених у цій статті територій , прикордонної
смуги і пунктів пропуску через державний кордон України .
4 лютого 1991 року був прийнятий Закон України “Про прикордонні
війська України”.
Центральним органом управління Прикордонних військ України є
Державний комітет у справах оборони державного кордону України .
Організаційна структура Прикордонних військ визначається в порядку
встановленому Кабінетом Міністрів України .
Органи юстиції України .
Систему органів юстиції складають : Міністерство юстиції України ,
Міністерство юстиції Автономної Республіки Крим , обласних управлінь
юстиції , Київської та Севастопольської міських , районних , районних
у містах Київі та Севастополі державних адміністрацій , як правило ,
включають також нотаріальні контори ( державні і приватні ) , органи
реєстрації актів громадського стану ( РАГСу ) інші служби міністерства
юстиції .
Міністерство юстиції України є центральним органом державної
виконавчої влади , входить ло складу Кабінету Міністрів України .
Дане міністерство очолює Міністр , який призначається відповідно до
Конституції України . Міністр юстиції України несе персональну
відповідальність за виконання покладених на Міністерство завдань і
здійснення ним своїх функцій .
Міністерство юстиції є юридичною особою, має самостійний баланс ,
рахунок в установах банків , печатку із зображенням державного герба
України і своїм найме-нуванням.
Органи юстиції виконують такі основні завдання :
1) зміцнення законності , захист прав і законних інтересів
громадян , юридичних осіб;
2) вдосконавлювати разом з іншими правоохорониими органами
діяльність по боротьбі із злочинністю , усувати причини і умови , які
сприяють здійсненню злочинної діяльності та інших правопорушень ;
3) правове забезпечення організації та діяльності судів
та органів юстиції , керівництвом нотаріатом та органами РАГСу,
судово - експертними установами , контроль за діяльністю адвокатури ;
4) сестиматизація і підготовка пропозиції про кодифікацію
законів і сприяння її удосконавленню ;
5) надання методичної допомоги підприємствам , установам ,
організаціям , місцевим органам державної виконавчої влади у приведенні
їх нормативних актів у відповідності з чинним законодавством .
Нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб , на які
покладено обов’язки посвідчувати права , а також факти, що мають
юридичне значення та вчиняти інші нотаріальні дії, з метою надання
їм юридичної вірогідності .
Виконання нотаріальних дій в Україні та за її межами покладаються :
- на нотаріусів , які працюють в державних нотаріальних конторах ,
державних нотаріальних архівах або займаються приватною нотаріальною
діяльністю ( приватні нотаріуси ). Нотаріальні дії , які вчинені
приватними і державними нотаріусами , мають однакову юридичну силу .
Держава залишає за собою контроль за законністю здійснення нотаріусами
обох видів їх обов’язків для державних і приватних нотаріусів ;
- на уповноважених на це посадових осіб виконавчих комитетів
сільських , селищних , міських Рад народних депутатів ( тобто в
населених пунктах , де немає нотаріусів ) ;
- на консульські установи України за кордоном , а у випад-ках ,
передбачених чинним законодавством , на дипломатичні представництва
України .
Згідно Закону України “Про нотаріат” можна виділити чотири групи
нотаріальних дій :
- нотаріальні дії , направленні на посвідчення безспірного права
- нотаріальні дії , направленні на посвідчення і засвідчення
безспірних юридичних фактів ;
- нотаріальні дії , направленні на надання виконавчої сили платіжним
і борговим документам;
- нотаріальні дії , по охороні спадкового майна і документів .
Нотаріусом може бути громадянин України , котрий має вищу юридичну
освіту , протягом шести місяців стажування у державній нотаріальній
конторі або у приватного нотаріуса , склавши кваліфікаційний іспит та
одержав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю .
Порівняно з державним нотаріусом приватний нотаріус не може оформляти
спадщину , не може вживати заходів до охорони спадкового майна , не
може видавати свідоцтва про право власності на частку в спільному
майні подружжя ( в разі смерті одного з них ) , не може накладати
і скасовувати заборону відчуження житлового будинку , квартири ,
дачі , садового будинку , гаража , земельної ділянки , іншого нерухо-
мого майна , не може посвідчувати договори довічного утрима-ння , не
може засвідчувати справжність підпису на докумен-тах , призначених
для дій за кордоном , а також посвідчувати доручення для цієї мети
.
Основним завданням нотаріату є :
- охорона всіх форм власності , прав і законних інтересів громадян ,
юридичних осіб ;
- зміцнення законності і правопорядку ;
- запобігання правопорушення шляхом правильного і своє-часного
посвідчення договорів та угод ;
- оформлення спадкового права ;
- учинення виконавчих написів та інших нотаріальних дій .
Державні нотаріуси в Україні посвідчують угоди ( дого- вори ,
заповіти , довіреності ) , вживають заходи до охорони спадкового майна
, видають свідоцтва про право на спадщину , про право власності на
частку в спільному майні подружжя , про придбання жилих будинків з
прилюдних торгів , засвід-чують вірність копій документів і виписок з
них , справжність підпису на документах , приймають в депозит грошові
суми і цінні папери , вчиняють виконавчі написи , протести векселів .
Акти громадського стану – це засвідчення державного факту народження ,
смерті , одруження , розірвання шлюбу , встановлення батьківства , переміни
прізвища , імені , по-батько- ві . Вони є юридичними фактами , з якими
закон пов’язує виникнення , зміну або припинення відповідних прав та
обов’язків і підлягають обов’язковій реєстрації в органах реєстрації
актів громадського стану ( РАГСу ) .
Завданням органів РАГСу є :
- забезпечення повної , своєчасної і правильної реєстрації актів
громадського стану ;
- внесення до актових записів необхідних змін , доповнень та
виправлень ;
- поновнення втрачених та анулювання повторно складених актових
записів ;
- видача громадських свідоцтв про реєстрацію ;
- збереження архівного фонду .
Реєстрація юридичних фактів проводиться органами РАГСу в книгах
спеціального зразка , які є єдиними доказами засвідчених у них фактів
, а громадянам України про кожний факт реєстрації акта громадського
стану органами РАГСу видаються відповідні свідоцтва ( свідоцтво про
народження , свідоцтво про одруження ).
Реєстрацію актів громадського стану проводять :
- відділи РАГСу Міністерства юстиції Автономної Республіки Крим ,
управління юстиції обласних , Київської та Севастопольської міських ,
районних , районних у містах Києві та Севастополі державних
адміністрацій ;
- відділи РАГСу виконавчих комітетів міських районних Рад народних
депутатів , а в сідьській місцевості – виконавчі комітети сільських і
селищних Рад народних депутатів ;
- посадові особи виконавчих комітетів сільських та селищних Рад
народних депутатів , яких визначає голова Ради ;
- консульські установи та депломатичні представники представництва
України ( для громадян України , які проживають за кордоном ).
Адвокатура .
Відповідно до Закону України “Про адвокатуру ” від 19 грудня 1992
року адвокатура України є добровільне професійне громадське обєднання
, покликане сприяти захисту прав , свобод і представляти законні і
нереси громадян , осіб без громадянства , юридичних осіб , надавати їм
іншу юридичну допомогу .
Адвокати дають консультації з юридичних питань , до-відки щодо
законодавства ; складають заяви , скарги та інші документи
правового характеру ; здійснюють представництво в суді , в інших
державних органах ; перед громадянами та іншими юридичними особами ;
надають юридичну допомогу підприємствам , установам , організаціям ;
здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної
діяльності громадян і юридичних осіб , виконують свої обов’язки
відповідно до кримінально - процесуарного законодавства у процесі
дізнання та попереднього слідства . Лише адвокати мають право
здійснювати захист підозрюваних чи обвинувачених у вчиненні злочину .
Адвокат має право здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або
об’єднуватися з іншими адвокатами у колегії та інші адвокатські
об’єднання .
Стати адвокатом можуть лише громадяни з вищою юридичною освітою та
стажем роботи за юридичною спеціальністю не менше два роки , які
склали відповідний кваліфікаційний іспит .
Судова влада .
Третя за традиційною послідовністю гілка державної влади - судова
посідає далеко не останнє місце в механізмі держави . Органи судової
влади мають свою чітко визначену Конституцїєю та законодавством
України компетенцію і дають відносно незалежно від органів
законодавчої і виконавчої влади , відіграючи винятково важливу роль
у загальній системі стримувань і противаг , яка передбачається
принципом поділу влади .
Здійснюється судова влада виключно спеціально створе-ними для цієї
мети органами - судами і у лише їй одній при-таманній формі -
шляхом відправлення правосуддя . Правиль-не відправлення правосуддя і
є основним завданням судової влади . Згідно статті 124 Конституції
України делегування функцій судів , а також привласнення цих функцій
іншими органами чи посадовими особами не допускається .
Правосуддя латинською мовою означає “юстиція” якому так багато уваги
приділяється в юридичній теорії і практиці і навіть присв’ячено
спеціальний розділ Конституції України .
Традиційно правосуддя визначається , як розгляд і вирі-шення судами
кримінальних , цивільних та інших справ , що здійснюється в особливій
процесуальній формі , залежно від характеру тих життєвих ситуацій ,
які вимагають вирішень , розрізняють види здійснення правосуддя –
конституційне , адміністративне , цивільне , кримінальне судочинство .
Якщо ж дещо деталізувати завдання правосуддя , то до їх числа слід
включити :
- захист прав і свобод людини , законних інтересів фізичних та
юридичних осіб , держави в цілому шляхом визнання за ними в
результаті судового певних справ ( права на спадщину, на житлову
площу , на спірне майно , право на поновлення на роботі ) ;
- визначення суб’єктів правовідносин , винних у вчиненні
правопорушення , і призначення покарання або інших заходів , що мають
бути застосовані щодо порушників ;
- вирішення правових суперечностей , насамперед визнання відповідності
або не відповідності конкретних оспорюваних правових актів
конституції держави .
Окремо у статті 129 Конституції України закріплені ос-новні засади
судочинства , порядку судового розгляду справ :
- законність - справи розглядаються і вирішуються судом відповідно до
закону , всі учасники судочинства діють у суворій відповідності до їх
прав і обов’язків , встановлених законом ;
- рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
( до всіх застосовується одне і та саме законодавство , ніхто не має
при цьому ніяких переваг і не піддається ніяким обмеженням у правах
) ;
- забезпечення доведенності вини ( у разі , якщо винну особи не
доведено , вона вважається невинуватою ; особа не зобов’я-зана доводити
свою невиновність , її вину мають доводити органи , які висунули
обвинувачення ) ;
- змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх
доказів і у доведенні перед судом їх переконливості ;
- гласність судового процесу та його повне фіксування технічними
засобами ( розгляд справ в усіх судах є відкритим за винятком ,
чітко визначеним законом ) ;
- запезпечення апеляційного та касаційного оскарження ріше-ння
суду , крім випадків , встановлених законом ( закріплюється можливість
учасників судового процесу подати скаргу судам вищого рівня , які
перевіряють законність і обгрунтованність винесених вироків і рішень )
.
Статус суддів визначається Конституцією України і спеціальним Законом
України “ Про статус суддів ” від 15 грудня 1992 року . Судею може
стати громадянин України віком від 25 років , який має вищу юридичну
освіту , стаж роботи у галузі права не менше 3 років , проживає в
Україні не менше як 10 років і володіє державною мовою .
Особа , яка вперше стає суддею призначається на посаду Президентом
строком на 5 років . У разі успішного виконання своїх обов’язків
протягом цілого строку суддя обирається Верховною Радою України
безстроково і перебуває на посаді до досягнення 65 - річного віку .
Судді незалежні від будь - якої влади і мають підкорятися лише
Конституції і законам України . Судді недоторканні . Це , зокрема ,
означає , що суддя не може бути заарештований чи затриманий до
винесення обвинувального вироку судом без згоди на це Верховної Ради
України .
Систему судової влади в Україні становить :
1) Конституційний Суд України .
2) Загальні суди ( суди загальної юрисдикції ) : Верховний Суд
України ; Верховний Суд Автономної Республіки Крим ; Обласні суди ;
Київський та Севастопольський міський суди; Міжобласний суд ;
Міжрайонні ( окружні ) суди ; Районні ( мі-ські ) суди ; Військові суди
гарнізонів , регіонів і Військово – Морських Сил .
3) Арбітражні ( господарські ) суди : Вищий арбитражний суд України
; Арбітражний суд Автономної Республіки Крим Обласні арбітражні суди ;
Арбітражні суди м. Києва та м. Се-вастополя . Верховною Радою України
за поданням Голови Вищого арбітражного суду можуть утворюватись і
інші ланки арбітражних судів ( міські , міжрайонні , районні арбітражні
суди ) .
Конституцією України передбачено створення нового для нашої держави
органу – Вищої ради юстиції . Основне завдання цього органу полягає в
остаточному завершенні процесу відбору кандидата на посаду судді .
Він же вносить подання про звільнення суддів з посад у передбачених
законом випадках , здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів
Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих суддів .
Розділ I I
Державний захист працівників суду
і правоохоронних органів .
23 грудня 1993 року було прийнято Закон України “Про державний
захист працівників суду і правоохоронних органів”. Цей Закон
встановлює систему особливих заходів державного захисту працівників
суду і правоохоронних органів від перешкоджання виконання поставлених
на них законом обов’язків і здійсненню наданих прав, а так само
від посягань на життя , здоров’я , житло і майно зазначених осіб та
їх близьких родичів у зв’язку із службовою діяльністю цих
працівників .
Відповідно до цього Закону захисту підлягають працівники суду і
правоохоронних органів , а також працівники Антимонопольного комітету
України , які беруть безпосередню участь відповідно у :
а) розгляд судових справ у всіх інстанціях ;
б) провадженні і розслідуванні кримінальних справ та справ про
адміністративні правопорушення ;
в) оперативно - розшуковій діяльності ;
г) охороні громадського порядку і громадської безпеки ;
д) виконанні вироків , рішень , ухвал і постанов судів , поста-нов
органів дізнання і попереднього слідства та прокурорів ;
е) контролі за переміщенням людей , транспортних засобів , товарів
та інших предметів чи речовин через державний і митний кордон
України ;
є) нагляді і контролі за виконанням законів .
Близькі родичі , які відповідно до цього Закону підлягають захисту, -
це батьки , дружина (чоловік) , діти , рідні брати і сестри , дід , баба
, онуки , посягання на життя , здоров’я , житло і майно яких перешкоджає
виконанню працівниками суду і првоохоронних органів покладених на
них обов’язків і здійсненню наданих прав .
Відповідно до законодавства України працівники суду , правоохоронних
органів та їх близькі родичі мають право :
а) застосовувати заходи фізичного впливу , спеціальні засоби та
зброю з метою забезпечення правомірних наказів і усних вимог , що
добровільно не виконуються , для захисту особистої безпеки , безпеки
близьких родичів , а також свого житла і майна ;
б) вимагати і одержувати допомогу у виконанні покладених на них
обов’язків , а в разі необхідності - для особистого за-хисту , а також
свого житла і майна з боку відповідних правоохоронних та інших
державних органів ;
в) здійснювати спеціальні заходи забезпечення безпеки ;
г) отримувати материальну компенсацію в разі загибелі працівника , або
іншого ушкодження здров’я , знищення чи пошкодженння його житла і
майна у зв’язку з виконанням службових обов’язків .
Життя і здоров’я працівників суду і правоохоронних органів підлягають
обов’язковому державному страхуванню за рахунок коштів відповідних
бюджетів . Для забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних
органів та їх близьких родичів , недоторканності житла , а також
збереження їх майна з урахуванням конкретних обставин можуть
застосовуватися віповідно до законодавства такі заходи :
а) особиста охорона , охорона житла і майна ;
б) видача зброї , засобів індивідуального захисту і спові-щення про
небезпеку ;
в) встановлення телефону за місцем проживання ;
г) використання технічних засобів контролю і прослу-ховування
телефонних та інших переговорів , візуальне спостереження ;
д) тимчасово розміщення у місцях , що забезпечують безпеку ;
е) забезпечення конфіденційності даних про об’єкти захисту
є) переведення на іншу роботу , направлення на навчання , заміна
документів , зміна зовнішності , переселення в інше місце проживання .
Приводом для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки
працівника суду або правоохороного органу та його близьких родичів
може бути :
а) заява працівника або його близького родича ;
б) звернення керівника відповідного державного органу ;
в) отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози
здоров’ю , житлу і майну осіб , які підлягають захисту .
Рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки приймають :
а) керівники органів внутрішніх справ – щодо захисту пра-цівників
відповідного органу внутрішніх справ , державної лісової охорони ,
рибоохорони , митних органів та їх близьких родичів ;
б) керівники органів служби безпеки – щодо захисту пра-цівників служби
безпеки та органів системи Управління державної охорони , їх близьких
родичів ;
в) керівники прокуратури – щодо захисту працівників про-куратури та їх
близьких родичів ;
г) голова суду – щодо захисту працівників віповідного суду та інших
органів та їх близьких родичів ;
д) керівник органів охорони державного кордону України - щодо захисту
працівників цих органів та їх близьких родичів .
Здійснення спеціальних заходів забезпечення безпеки працівників суду і
правоохоронних органів та їх близьких родичів покладається :
а) щодо працівників служби безпеки і органів системи Управління
державної охорони – на органи служби безпеки ;
б) щодо працівників органів охорони державного кордону - на органи
охорони державного кордону України ;
в) щодо інших працівників – на органи внутрішніх справ .
З цією метою у структурі зазначених органів створюються спеціальні
підрозділи .
Для захисту військовослужбовців командири військових частин вживають
таких заходів :
а) відрядження до іншої частини або військової установи ;
б) переведення на нове місце служби .
Органи , які приймають рішення про забезпечення безпеки , одержавши
заяву ( повідомлення ) про загрозу безпеці вище-перелічених осіб зобов
язані перевірити цю заяву ( повідомлення ) і в строк не більше трьох
діб , а у невід-кладних випадках – негайно , прийняти рішення про
засто-сування або про відмову у застосуванні заходів безпеки . Про
прийняте рішення виноситься мотивована постанова з зазначенням
конкретних заходів щодо забезпечення безпеки і строків їх здійснення
, про що письмово повідомляється заявник . Якщо заходи безпеки
застосовуються не на прохання особи , яка береться під захист , то на
це має бути одержана її згода . У разі , коли є достатньо даних , що
вказують на ознаки злочину , в порядку , передбаченому кримінально –
процесуальним законодавством , приймається рішення про порушення чи
відмову у порушенні кримінальної справи або передачу заяви (
повідомлення ) про злочин за підслідністю чи підсудністю .
Рішення органів про вжиття спеціальних заходів щодо працівників суду
, правоохоронних органів та їх близьких ро-дичів є обов язковими для
виконання відповідними органами , підприємствами , установами ,
організаціями та їх посадовими особами .
Контроль за забезпеченням захисту працівників суду , пра-воохоронних
органів та їх близьких родичів здійснюють відповідно Міністр
внутрішніх справ України , Голова служби безпеки України , Генеральний
прокурор України , Голова Верховного Суду України , Голова Державного
комітету у справах охорони державного кордону України .
Нагляд за дотриманням законності при забезпеченні захисту працівників
суду , правоохоронних органів та їх близь-ких родичів здійснюється
Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами .
Висновок .
Провідне місце в державному механізмі України займають
правоохоронні органи - державні органи , основною функцією є
забезпечення законності та охорони правопорядку, боротьби з
правопорушеннями , охорони законних прав та інтересів громадян і
держави в цілому .
Розглянувши систему правоохоронних органів України до числа якої
входять : суд , прокуратура , органи юстиції , внутрішніх справ ,
державної безпеки та інші органи , можна сказати що кожен з цих
органів виконують різні функції але вони всі стоять на захисті
прав і свобод громадян України і контроль за дотриманням законів
України .
Держава створює такі органи , діяльність яких називається
правоохоронною . Ця правоохоронна діяльність є владою , яка
здійснюється за допомогою правового впливу , наділена
правомочностями застосовувати заходи державного примусу , які
відбуваються тільки на основі закону і у встановленому ним порядку
.
До системи правоохоронних органів як ми знаємо відносяться інші
державні установи і громадські організації , які відповідно до
законодавства наділені значними повноваженнями у сфері
правоохоронної діяльності , хоча в цілому їхні функції не зводяться
до останьої , а також не забезпечуються можливістю застосування
державного примусу. Серед таких установ і організацій слід звернути
увагу на органи юстиції та адвокатуру , які теж відіграють важливу
роль в механізмі держави .
Література .
1. “Основи держави і права”, Ф.Ф. Брецко , Ужгород – 1995 р.
2. “Коментар до Конституції України” , Київ - 1996 р.
3. “Основи конституційного права України” , Юрінком - 1997 р
4. “Хрестоматія з правознавства”, І.П. Козінцев , Л.Я. Бойко –“Юрінком”
, Київ - 1996 р.
5. Закон України “Про прокуратуру” – від 5.11. 91 р.
6. Закон України “Про міліцію” – від 20.12.90 р.
7. Закон України “Про Службу безпеки України” - від 25.03.92 р.
8. Журнал “Віче” – березень 1992 р.