Реферат: Розвиток та становлення електрозв’язку в Україні

Зміст І. Вступ 1.1 Розвиток та становлення електрозв’язку в Україні 1.2 Стан сучасних телекомунікаційних технологій вУкраїні ІІ Нові технології в телекомунікації, їх стан тавпровадження в “Укртелекомі” 2.1 Цифрові телефонні мережі та вузькосмугова ISDN. 2.2 Нові технології ІР – мереж. 2.3 Моделі АТМ та широкосмугова ISDN. 2.4 Абоненський радіодоступ та стільникові системи зв’язку. 2.5 Переваги технології високошвидкісного доступа xDSL. 2.6 Система проводового мовлення її стан та перспективи розвитку.

ІІІ Висновки

І ВСТУП

1.1 Розвиток та становлення єлектрозв’язку в Україні. Початок телефонного звя’зку було покладено винаходом телефонного апарату американцем А.Беллом і створенням у 1878р. першої телефонної станції, телефони в якій діяли з використанням місцевих батарей єлектроживлення. Це стало подією епохального значення , оскільки телефонний аппарат є самим оперативним і надійним засобом двостороннього звя’зку в повсякденному житті людей , обміну інформацією під час вирішиння державних, оборонних , виробничих та інших питань . Його можна заслужено поставити в ряд найвидатніших винаходів, що найбільше вплинули на прогрес людства. Перша в Україні приватна теле­фонна станція почала діяти в Одесі 1882 р. Тоді ж російський винахідник П. М. Голубицький запропонував свою конструкцію телефону - з ва­желем, що під вагою трубки авто­матично переключає контакти. Цей принцип зберігся у більшості апа­ратів і досі У 1896 році одеські винахідники М.Фрейденбург та С.Бердичівський – Апостолов запатентували конструкцію АТС із попереднім автоматичним шукачем Перша станція МБ на 60 номерів була введена в єксплуатацію 1 квітня 1886р. Після цьго державні станції побудували в Харківі , Одесі. Для спорудження телефонних мереж звичайно застосовувались повітряні лініїзі стальнимим проводами діаметром 2,2-2,5 мм, а з часом - мідними та біметалевами. Великі втрати, пов’язані зі встановленням телефону та користування ним визначали склад абонентів. У початковий період експлуатації станцій квартирних абонентів налічувалось не більше 20%. Проте загальне зростання кількості міськових телефонів було досить інтенсивним. Так на 1 січня 1916р найбільше телефонів було в Київській (5458) і Харьківській (4522) телефонних мережах. Рік Кількість абонентів 1883 772 1884 1704 1890 4795 1895 9838 1900 25523 1905 46024 1910 97355 1915 205476 1916 232337 Лінійні споруди телефонної ме­режі почали будувати з використан­ням кабелів за двопроводовою сис­темою і застосуванням розподіль­чих плінтових шаф. Тоді ж кабелі прокладались і в Києві, Харкові, Одесі та інших містах України. При прокладанні кабелів почали застосовувати чотирикутні керамічні труби, блок з яких вміщувався в су­цільну бетонну оболонку. Викорис­тання кабелю дало змогу відмови­тися від значної кількості наземних дротяних ліній на міських мережах. За часів громадянської війни 1918-1921 рр. засоби телефонного зв'язку були фактично зруйновані і ємність телефонних мереж різко зменшилась. Вона була відновлена лише в 1929 р. і тоді досягла 235 тис. номерів. Перша релецна АТС було змонтовано у 1924р. на Московській телефонній мережі . Це була дослідна АТС 1000 номерів декадно-крокової сиситеми “Сіменс і Гальське”. Перехід до будівництва автоматичних станцій став переломним моментом у розвиткуміського єлектроз’язку. Міська телефонна мережа в роки перших п’ятирічок набула значногорозвитку , особливо щодо приросту загальної монтованої єм­ності телефонних станцій, причому більша частина діючих номерів при­падає на станції автоматичної сис­теми. Крім того, збільшилась кіль­кість абонентів. Після Великої Вітчизняної війни ємність телефонних станцій в Укра­їні зростала високими темпами, особливо АТС, завдяки чому за цим показником Україна посіла гідне міс­це серед п'яти найбільших респуб­лік . Показники розвитку міського телефонного зв'язку в 1967 р.

Регіон	Міські телефонні станції		Ємність міських телефонних станцій		Кількість абонентів
	Усього, одиниць	У тому числі автоматич­ні, %	Усіх сис­тем, тис. номерів	У тому числі автоматич­них, %	Усього, тис.	Утому чис­лі АТС, тис.
СРСР 6741		60,8 5484,4		86,2 4897,6		4196,9
У тому числі:
Російська РФСР 4132		56,8 3272,4		83,7 2994,7		2508,2
Українська РСР 941		68,9 893,0		90,3 755,2		670,2
Білоруська РСР 212		82,5 171,8		94,2 140,3		133,4
Узбецька РСР 183		44,8 133,6		79,1 105,2		14,0
Казахська РСР 309		57,6 211,7		84,4 188,5		152,2

До початку XX ст. в Російській ім­перії практично не було міжміської телефонної мережі, діяли лише окремі прямі телефонні лінії між де­якими великими містами країни. Одним із важливих досягнень у той період стало будівництво теле­фонної лінії Петербург-Москва, що велось на кошти державної скарбни­ці. Відкриття її, що відбулося 31 груд­ня 1898 р., стало великою суспіль­ною подією і широко висвітлювало­ся друкованими виданнями. На той час за довжиною вона займала чет­верте місце у світі (618 верст). У 1910-1912рр. Було побудовані телефонні лінії між Москвою, Харківом, Київом. В Україні було побудовано в 1900р – 350 верст, а в 1916р – біля 4000. Після руйнувань, спричинених громадянською війною, вже на по­чатку 1920-х рр. почалась відбудова і поступовий розвиток міжміського електрозв'язку, спорудження нових міжміських телефонних станцій і ме­реж. Першу міжміську лінію зв’язку Київ- Харків під нову МТС було збудовано в 1924 році з використанням бронзових дротів. У 1926р. було введено в дію лінію з’язку Київ-Москва довжиною 1000 км, що мала важливе економічне і політичне значеня.Для подальшого розширення та розвитку міжміського телефонного зв’язку в 1934р. у Києві побудовано нову МТС. Одночасно з уведенням в єксплуатацію нової станції відкрився центральний переговорний пункт на 8 кабін У лютому 1936 р. введено в дію лінію зв'язку Київ-Ленінград дов­жиною 1000 км. Проводились робо­ти щодо ущільнення телефонних ліній на магістралях, які з'єднували Київ з великими містами України -Одесою, Дніпропетровськом, Він­ницею, Харковом та Черніговом. Під час Великої Вітчизняної війни в столиці України разом з іншими об'єктами постраждала й мережа міжміського зв'язку. Після Великої Вітчизняної війни прискорився розвиток міжміської телефонної мережі. При цьому по­вітряні лінії ущільнювались багато-частотними системами, споруджу­вались кабельні магістралі, завдяки чому в окремих напрямах створи­лись потужні пучки каналів. Водно­час збільшився міжміський теле­фонний обмін, що зумовило необ­хідність переходу на нові методи експлуатації та створення МТС від­повідної ємності. У 1950-1953 р. почався серійний випуск типової двочастотної апара­тури для магістрального напівавто- матичного міжміського телефонного зв'язку . Перше в Україні обладнання дво­частотного напівавтоматичного зв'яз­ку встановлено в Києві в 1960 р. ємністю 15 вихідних і 50 вхідних каналів. Великі й дуже складні роботи щодо спорудження потужної мережі міжміського зв’язку проводились у період 1963-1975р. У 1967-1969 рр. у всіх обласних центрах України відкрито автомати­зовані переговорні пункти (АПП). З 1972 р. провадилась планомір­на робота щодо автоматизації між­міського зв'язку на дільницях районний центр - обласний центр із використанням обладнання типів АВІЗ та СКВА. У 1984 р. в процесі створення Єдиної автоматизованої мережі зв'язку в Україні побудова­но два вузли автоматичної комутації з використанням нового квазі- електронного обладнання . Для побудови автоматизованої телефонної мережі в районних центрах та великих сільських населених пунктах в 1962-1963р будуються станції координатного типу: для районного центру АТСК 100/2000 , а для села АТСК 50/200. Переломний період у створенні сільського телефонного зв’язку стався у другій половині 1970р. За період 1976-1980р. було побудовано мережу у сільській місцевості загального користування й мережі внутрішнього виробничого телефонного зв’язку в радгоспах та колгоспах загальною ємністю 240 тис. номерів. Укінці 1980-х рр. На мережах почало впроваджуватись обладнання типу “Квант” , але кількість його була дуже незначною. Внаслідок цього і нині у сільській місцевості 80% складають морально застарілі координатні АТСК 50/200 майже половина яких встановлена до 1977р. Мережі абоненських ліній у сільській місцевості в основном побудовані на ненадійних повітряних лініях зв’язку (900 тис.км) та на днопарному кабелі типу ПРППМ(300 тис.км). Стан первинної мережі сільського єлектрозв’язку у багатьох випадках незадовільний і потребуе невідкладного поліпшення. 1.2 Стан сучасних телекомунікаційних технологій та мереж в Україні. На початку 1990-х рр. після розпаду Радянського Союзу в Україні треба було перетворити в стислі строки галузь телекомунікацій з придатка єдиної мережі зв'язку колишнього СРСР в автономну на­ціональну систему зв'язку. Для цьо­го необхідно було вирішити широ­кий спектр питань - від оператив­но-технічних до взаємодії підпри­ємств зв'язку України з міжнарод­ними операторами зв'язку. Стан галузі вимагав термінової модернізації технічно та морально застарілої телекомунікаційної ме­режі, побудови цифрової первинної мережі тощо. Серед мереж, які не­обхідно було реконструювати, окрім телефонних загального користу­вання була також мережа докумен­тального зв'язку, в якій надавались послуги: передача телеграм, або­нентське телеграфування, телекс, факсимільний зв'язок. Водночас стрімкі темпи розвитку телекомуні­каційного обладнання в Європі ви­магали переведення цієї мережі на принципово новий підхід для впро­вадження нових послуг. Укртелеком на базі новоствореного підприємс­тва СП Інфоком і розпочав надавати послуги за технологією Х.25 Перші кроки до побудови мереж передачі даних були зроблені з ви­користанням аналогового облад­нання та технологій, розрахованих на аналогові лінії передачі, що при­несло свої результати. Незабаром вказана мережа вичерпає свої мож­ливості і одним з напрямів її подаль­шого розвитку стане переключення її вузлів на цифрові лінії зв'язку. На початковому етапі були відсутні тех­нічно й економічно ефективні засо­би інтеграції процесів передачі сиг­налів і комутації для різних служб електрозв'язку. Все це призводило до необхідності будівництва окре­мих мереж для обміну різноманіт­ними видами інформації. Зрештою саме так виникли теле­фонна мережа, заснована на ана­логових системах передачі, елект­ромеханічні аналогові системи ко­мутації каналів; телеграфні мережі, побудовані на принципах передачі дискретних повідомлень по аналого­вих каналах зв'язку, комутації повідомлень (телеграфна мережа за­гального користування) і каналів (ме­режа абонентського телеграфуван­ня); перші мережі передачі даних, що використовували переважно пря­мі канали між користувачами і вуз­лами обробки інформації З переходом на цифрові методи пе­редачі інформації з'явилися переду­мови інтеграції на рівні цифрової передачі і комутації сигналів, насам­перед у телефонії виникло поняття "інтегрована цифрова мережа"- IDN (Integrated Digital Network). Ця стадія інтеграції мала внутрішньо-мережний характер, для користува ча вона позначилася в підвищенні якості традиційних послуг. У той час єдині засоби передачі як аналогових сигналів (голос), так і сигналів, що носять дискретний ха­рактер (дані), дали можливість зро­бити значний крок уперед. Стало можливим, використовуючи спільні точки мережного підключення, нада­ти користувачу послуги декількох різ­номанітних служб електрозв'язку -почалося впровадження цифрових мереж з інтеграцією служб ISDN (Integrated Services Digital Network).Цей же єтап характеризується бурхливим розвитком мереж і служб документального електрозв’язку. Перелік послуг багатофункціо­нальної мережі електрозв'язку мож­на навести вже сьогодні. Це і тра­диційний телефонний зв'язок, вклю­чаючи послуги інтелектуальних ме­реж, і відеотелефонія, і передача даних у різноманітних видах, і до­ступ до інформаційних ресурсів, і теленавчання, і одержання аудіо- і відеопрограм як в режимі мовлен­ня, так і за вимогою, і телемедицина, і комерційні і банківські операції, здійснювані дистанційно з термінала користувача. Користувачу багатофункціональна мережа дає можливість одержати весь набір послуг електрозв'язку за допомогою одного термінала, вклю­ченого до однієї точки мережі, мати єдиний договір з оператором на весь комплекс послуг електрозв'язку і, як наслідок, економію коштів порівняно з використанням декількох різно­рідних служб електрозв'язку ІІ Нові технології в телекомунікації іх стан та впровадження в «Укртелекомі» 2.1 Цифрові телефонні мережі та вузькосмугові ISDN. Розвинені країни за останні п'ять років майже вдвічі підвищили рі­вень цифровізації телефонної мережі. У країнах, що розвиваються, і навіть у мало- розвинених з телефонною щільністю 5-7% рівень цифровізації часом досягає 80% завдяки тому, що їх мережі розвиваються виключно на су­часному цифровому обладнанні, яке забезпечує високу якість послуг. В Україні стан телефонних мереж загального користування загалом незадовільний: низький рівень цифровізування (за винятком міжміської мережі); переважна частина аналогового обладнання знач­ною мірою відпрацювала свій ресурс ; розмаїття типів обладнання утру­днює централізацію технічної експлуатації і призводить до значних екс­плуатаційних витрат. Міжміська телефонна мережа у перспективі має злитися зі швидкіс­ною транспортною мережею АТМ. У першу чергу треба демонтувати аналогові АМТС і ВАК з перемиканням їх навантаження відповідно на існуючі цифрові ОПТС і встановлювані магістральні комутатори АТМ. При реконструюванні телефонної мережі сільських районів слід на базі однієї цифрової системи комунікації, причому усі типи цих систем повинні мати спільно-канальну систему сигналізації і бути здатними забеспечувати широкосмугаву комутацію та стики з транспортною мережою АТМ. Таким чином здійснюватиметься поетапне гнучке нарощування ци­фрових зон і абонентської ємності мережі з поступовим зняттям з експ­луатації аналогової техніки, що дасть змогу створити цифрову ТМСР і надавати сучасні послуги зв'язку гарантованої якості всім мешканцям району (швидкісний доступ до мережі Іпіегпеї, електронну пошту, по­слуги ISDN. Вузькосмугова цифрова мережа з інтеграцією служб ISDN - це цифрова телефонна мережа, частині абонентів якої надається можливість використання двох або 30 комутованих ка­налів типу В (64 кбіт/с) для обміну різноманітною аудіовізуальною інформацією і даними, відповідними певним службам мережі. Можливе передавання телефонної, відеотелефонної, факсимільної (факс групи 4) та іншої інформації. 2.2 Нові технології ІР – мереж. В Україні послуги ІР-телефонії почали представлятися компанією “Інфоком” в 1998 році. До 2001 року число компаній ( та навіть приватних осіб) значно виросло. Технологія ІР мереж базується на стеку протоколів ТСР/ІР (Transmission Control / Internet Protocol). Його розроблено за ініціативою Міністерства оборони США та використовано при побудові мережі АКРАпеt. Роботи по удосконаленню стека проводяться вже понад ЗО років і на сьогодні це найбільше популярний стек протоколів, який використо­вують в: -глобальній інформаційній мережі Іnternet; - корпоративних мережах, які називають Іnteranet; -корпоративних мережах з обмеженим доступом та підвищеним рівнем захисту, які називають Еxtranet; -більшості операційних систем та ЛОМ -практично в усіх глобальних мережних технологіях (ISDN, АТМ) Архітектура протоколів Internet у більшо­сті відповідає семирівневій архітектурі протоколів еталонної моделі ISO. Різниця двох архітектур полягає в тому, що протоколи трьох вищих рівнів моделі OSI (прикладного, відображення даних, сеансового) в Internet - архітектурі об'єднані в один – прикладний. На прикладному рівні стека ТСР/ІР підтримуються такі традиційні послуги: -електронна пошта та обмін новинами, що реалізуються за допо­могою простого протоколу електронної пошти SMNP -віртуальний термінал реалізується за допомогою протоколу Telnet -передача файлів проводиться за допомогою протоколів FTP. -довідкові служби реалізуються за допомогою DNS та X.500 -допоміжні протоколи: про час- NTP діагностичного протоколу – Echo. На транспортному рівні використовують: протокол режиму переда­вання зі встановленням логічного з'єднання – ТСР. На мережному рівні діє основний протокол стека - ІР, який забезпе­чує передавання пакетів між вузлами мережі. До мережного рівня також відносять цілу низку протоколів маршрутизації та адресні протоколи. 2.3 Моделі АТМ та широкосмугова ISDN Асинхронний режим перенесення (передавання) АТМ полягає у транспортуванні всіх видів інформації в пакетах фіксованої довжини (комірках - сеіі) з асинхронним мультиплексуванням потоків комірок від різних користувачів у спільному високошвидкісному цифровому тракті. Комірка містить 5 октетів заголовка й 48 октетів інформаційного поля. Основні переваги АТМ полягають у можливості транспортування мережею будь-якої інформації незалежно від піковос-ті навантаження і вимог до швидкості передавання, до семантичної і часової прозорості мережі. Завдяки відносно коротким коміркам, міні­мізуванню функцій комутації та сучасним технологіям досягнута про­дуктивність комутаторів АТМ вже становить понад 100 Гбіт/с. З цих причин МСЕ обрав АТМ для транспортування інформації у В-ІSDN. На відміну від інших можливих режимів перенесення інформацїї, АТМ забезпечує незалежність від конкретних інформаційних служб, адаптацію до джерел навантаження зі змінною швидкістю передавання, ефективне використання ресурсів мережі , гнучкість мережі та, відповідно, можливість створення єдиної універсальної транспортної мережі для всіх існуючих і майбутніх інформаційних служб. Впровадження В-ІSDN і технології АТМ можливе, якщо задовольняє потреби потенційних користувачів. Зарубіжні експертні оцінки потреб у деяких широкосмугових послугах наведено у табл. Експертна оцінка потреб у послугах В-ISDN

Види послуг	Попит користувачів
	ділового сектору	квартирного сектору
Діалогові Відеотелефонія Відеоконференцзв'язок Відеоспостереження	значний середній середній	значний малий

Види послуг	Попит користувачів
	ділового сектору	квартирного сектору
Швидкісне передавання документів (зображень) Швидкісне передавання даних Дистанційне навчання Робота на дому	середній значний середній	малий малий середній
Інформаційний пошук Пошук відеофільмів Пошук документів і зображень Пошук пакетів програм Пошук комп'ютерних ігор	малий середній середній	значний середній
Розподільні Телебачення Електронні дошки об'яв тощо	малий малий	значний значний

Потенційний квартирний користувач В-ІSDN має потреби отримання за своїм вибором різноманітної інформації (відео, звук, текст) стосовно культурних подій, новин; вибору й замовлення товарів і різних послуг, зокрема, комп'ютерних ігор, відеофільмів, навчальних програм, послуг телемедицини. Відеотелефонія В-ІSDN за якістю зображення не посту­пається КТБ і у розвинутих країнах може стати доступною значній частині квартирних абонентів. Ділові абоненти В-ІSDМ потребують у першу чергу швидкого й прий­нятного за ціною обміну даними й іншою інформацією між робочими місцями різних локальних мереж. На початковому етапі розвитку В-ISDN реальний перелік служб буде обмежений через недостатню розвинутість мереж доступу і транспорт­ної мережі АТМ та відсутність достатньої номенклатури прийнятного за вартістю кінцевого обладнання. З розвитком інфраструктури В-ІSDN і відповідним зростанням попиту буде розширюватися і номенклатура служб. На початковому етапі обладнання АТМ буде перш за все осно­вою транспортної системи мережі Іпіегпеї та основою об'єднання у на­ціональні й глобальні мережі окремих мереж передачі даних: -локальних і міських інформаційно-обчислювальних типів Ethernet, Fast Ethernet , Токеn Ring, FDDI (Fiber Distributed Data Interface), DQDB(Distributed Queue Dual Bus); Х.25; -транслювання кадрів (Frame Reay); -служби комутованого мультимегабітового передавання даних SMDS(Switched Multimegabit Data Service) Крім цього, на початковому етапі обладнання АТМ повинне емулю-вати й надавати в оренду користувачам цифрові канали з постійною швидкістю: Е1 (2,048 Мбіт/с), Е2 (8,448 Мбіт/с), ЕЗ (34,368 Мбіт/с). Мережа В-ІSDN є подальшим розвитком вузько-смугової N-ІSDN. її головною особливістю є те, що цифрові стан­ції повинні мати широкосмугові блоки абонентського доступу на базі швидкої комутації пакетів FPS (Fast Packet Switching) і асинхронного режиму перенесення інформації АТМ, а також доступ до швидкісної транспортної мережі АТМ. Це дозволяє інтегрувати в одній швидкісній (до 622 Мбіт/с) абонентській лінії практично всі потрібні послуги - від телефонного зв'язку і швидкісного доступу до мережі Іnternet до пере­давання відеофільмів. Використовується цифрова абонентська сигналі­зація DSS2. На мережі В-ІSDN обов'язково створюються спеціалізовані центри надання широкосмугових послуг. Ці можливості частково реалізовано, зокрема у ЦСК SI-2000 п'ятого покоління (виробництва СП Моніс, Харків), її широкосмуговий блок доступу (ШБД) - комутатор АТМ, що забезпечує швидкісний доступ до мережі Іпіегпеї, взаємодію різних локальних комп'ютерних мереж, на­дання послуг типу «відео за запитом» тощо та відокремлює для відпо­відних абонентів широкосмугове навантаження від телефонного. ШБД має порти для підімкнення: -мідних симетричних ЦАЛ за технологією SDSL (Symmetric Digital Subscriber Line) на швидкість до 2048 кбіт/с; -симетричних ліній зі стиком V5.2 (до 16 трактів 2048 кбіт/с) до оптичного лінійного закінчення OLT (Орtical Line Termination) оптич­ної мережі абонентського доступу; -симетричних ліній зі стиком V5.2 до вузькосмугового основного комутаційного поля для передавання телефонного навантаження; -оптичних ліній стику з обладнанням ЦСП SDH для передавання комі­рок АТМ на рівні синхронного транспортного модуля 8ТМ1 (155 Мбіт/с). В Україні впровадження технології АТМ має здійснюватися на гаран­товано сумісному обладнанні мінімального числа постачальників згідно з «Концепцією розвитку зв'язку України до 2010р.». Темпи розвитку транспортної мережі АТМ повинні бути вищими за темпи розвитку вторинних мереж і різних видів електрозв'язку. Перспективна транспортна мережа АТМ повинна мати два рівні ієрар­ хії- магістральний і внутрішньозоновий. Магістральна мережа об'єд­ нуватиме магістральні вузли обласних центрів, а внугрішньозонова- з'єднуватиме їх з вузлами доступу обласних і районних центрів та виді­ лених міст республіканського і обласного підпорядкування. Конкретну конфігурацію мережі та її пропускну спроможність слід визначити при проектуванні з урахуванням: наявних магістральних і внутрішньозоно- вих ВОЛЗ; очікуваних номенклатури і числа користувачів мережі АТМ, використовуваних ними послуг, технологій та швидкостей передавання; прогнозованого обміну та розрахованого загального завантаження мере­ жі. На початковому етапі ця конфігурація може бути радіально-вузловою (деревовидною), але з точки зору живучості і пропускної спроможності надалі її слід поступово трансформувати у петльову . Досвід європейських країн (Німеччини, Франції, Великобританії та інших) свідчить, що створення транспортної мережі АТМ слід почина­ти з магістрального рівня. Можливі наступні етапи створення й розбу­дови мережі АТМ: І. Впровадження технології АТМ на магістральних та внутрішньозо-нових ділянках існуючої мережі електрозв'язку, обладнаних оптичним кабелем, та у м. Києві, у великих містах, м. Сімферополі й у тих облас­них центрах, де реалізовано оптоволоконні кільця на технології SDH. II. Поступова реконструкція аналогових магістральних та внутріш-ньозонових ділянок існуючої первинної мережі електрозв'язку на осно­ві систем передачі SDH і оптичного кабелю із застосуванням щільного спектрального ущільнення DWDM (Dense wave Division Multiplexing) з одночасним впровадженням технології АТМ у всіх обласних центрах. IIІ. Доведення транспортної мережі АТМ до великих райцентрів і виділених міст республіканського і обласного підпорядкування. IV. Доведення транспортної мережі АТМ до всіх райцентрів, де є потенційний попит на послуги АТМ. 2.4 Абоненський радіодоступ і стільникові системи зв’язку. Абонентська система радіодоступу (СРД) є складовою частиною мереж загального користування електрозв'язку, які в свою чергу вхо­дять до Єдиної національної системи зв'язку України. Системи радіодоступу поділя­ються за принципом реалізації на аналогові та цифрові. Прикладом і, якоюсь мірою, про­образом аналогових СРД може бути система "Алтай", початок упрова­дження якої в Україні відноситься до 1961-1962 рр., коли в Києві на 14-му поверсі готелю "Москва" був встанов­лений комплект радіозв'язкової апа­ратури діапазону 170 МГц. Дві деся­тиметрові антенні опори забезпечу­вали кругову діаграму направленості і зону двостороннього радіозв'язку в радіусі 40-45 км з мобільними кори­стувачами, абонентами індивідуаль­них приймально-передавальних ав­томобільних радіотелефонів. Вихід абонента на загальноміську теле­фонну мережу здійснювався через оператора системи "Алтай". У 1967-1970 рр. ця система була замінена з урахуванням поліпшення електромагнітної сумісності на більш досконалу "Алтай-3" у діапазоні 300-340 МГц, в якій, до того ж, був передбачений автоматичний вихід користувача на загальноміську ме­режу, і навпаки - з міста на мобіль­ний радіотелефонний апарат кори­стувача. Системи "Алтай-3" діють і зараз практично в усіх обласних центрах України, а загальна кількість абонен­тів складає біля 4500, у тому числі в столиці їх 850. Крім того, в окремих випадках у період 1970-1985 рр. при забезпе­ченні телефонним зв'язком віддале­них абонентів використовувались так звані радіоподовжувачі телефонних мереж різних модифікацій: групові, індивідуальні. Однак помітного роз­повсюдження вони не знайшли че­рез неприйнятну ціну та складнощі в експлуатації. Сучасні СРД за способом вико­ристання діляться на системи для мобільного і фіксованого зв'язку. На практиці їх мережі будуються за так званим стільниковим принципом. Прикладом аналогових СРД є систе­ма стільникового, мобільного зв'яз­ку ММТ-450, впровадження якої в Україні почалося в 1992-1993 рр. Вона експлуатується і зараз СП УМЗ і має 50 тис. абонентів. Більш досконалими як за якістю зв'язку, так і за можливим асорти­ментом послуг є цифрові СРД. Вони і стали основою сучасних СРД у сві­ті і в Україні. Для України вже довгий час, а в нинішніх умовах особливо суттєвою причиною низької щільності забезпечення насе­лення телефонним зв'язком (20 те­лефонів на 100 мешканців), порівню­ючи з західноєвропейським рівнем (40-50 телефонів на 100 мешкан­ців), є проблема "останньої милі", важливим засобом вирішення якої може бути створення достатньо роз­галуженої мережі абонентського ра- діодоступу. Це перш за все необ­хідно для місцевостей з низькою щільністю населення (сільські ра­йони, віддалені приміські селища, міста-супутники мегаполісів, хутори) Якщо ж урахувати і потреби бага­тьох абонентів мати універсальний абонентський доступ, який давав би можливість користуватись усім спек­тром сучасних телекомунікаційних послуг, то використання СРД стає ще більш актуальним. Як свідчить досвід розвинутих країн, найбільш економічним і оперативним спосо­бом вирішення таких проблем є за-і стосування тих чи інших методів і радіодоступу і, не в останню чергу, фіксованого. Радіус дії базових станцій, які є в кожній із СРД, може змінюватися від десятків і сотень метрів до де­кількох десятків кілометрів. Можли­вості побудови і використання СРД показаніна рис Така різнома­нітність можливостей застосування вимагає пошуку оптимального рі­шення у кожному конкретному ви­падку. Враховуючи велику потребу в розвитку телефонізації і більш су­часних видів електрозв'язку в умо­вах важкого економічного стану краї­ни, вже тепер слід активізувати впро­вадження СРД у таких випадках: для підключення нових абонентів у місцевостях, де застосування традиційного проводового досту­пу неможливо або економічно не­доцільно чи вимагає тривалого часу; - як засіб збільшення надійності зв'язку у комбінації з проводовим доступом для підприємств, які ма­ють відповідні підвищені вимоги (наприклад, банківські установи); -як засіб термінового розгортання мережі електрозв'язку; -при необхідності забезпечити ви­соку захищеність зв'язку і немож ливість зловмисного впливу на нього; -для забезпечення вимог абонентів щодо підключення їх до мереж із розширеним асортиментом теле­комунікаційних послуг і т. д. Таким чином, організація абонент­ського радіодоступу в умовах кон­куренції з іншими операторами є надзвичайно ефективним і прибут­ковим засобом телефонізації в міс­цях із незначною абонентською щільністю для залучення плато­спроможного населення, організа­цій та підприємств, особливо не­державної форми власності. Цією можливістю Укртелеком нехтувати не може і не повинен. Основні переваги таких СРД мож­на сформулювати так: надання послуг мультимедіа додатково до мовних по­слуг за принципом "у будь-якому місці у будь-який час у будь-якому обсязі". Водночас швидкість їх реалізації знач­но перевищує проводові системи та­кого ж призначення (xDSL та ін.) 2.5Переваги технології високошвидкісного доступа xDSL. Розвиток локальних та глобальних цифрових мереж передбачує запропонування багатьох широкосмугових послуг. Найбільш поширеними з них являються доставка відео по запитанню , і трансляція телебачення високої чіткості, організація віртуальних мереж і робота на дому. ІР – телефонія і відеоконференції теленавчання і інтерактивні ігри . Стрімкий ріст попиту на ці послуги загострює проблему абоненського доступу до інформаційних ресурсів . Традиційні підходи , засновані на використанні рішень для телефонних мереж, малоздатні для виконання нових . Серед основних обмежень , заважаючих використання телефонних мереж загального користування для доставки абонентом широкосмугових послуг, слід назвати такі фактори : комутаційне обладнання АТС не разраховане на навантаження утворене користувачами мереж передачі даних . Так за рахунок роботи в мережах Inernet середній час , який абоненент займає лінію виросло з 3 – 5 хвилин до часу і більше. А ца приводить до істотних перевантажень АТС і складності в з’єднанні з постачальником послуг при використанні аналогового модема . Швидкість базового доступу ISDN складає 128 кбіт/с, що в теперішній час не задовільняє більшість абонентів . Ці обставини стимулювали пошук нових шляхів та технічних рішень для забеспечення абоненського доступу. Найбільш доцільним шляхом побудови абоненської ділянки мережі доступу до інформаційних послуг являється використання існуючої абоненської телефонної мережі, побудованої на кабелях з мідними жилами. Як раз таке рішення пропонують технології xDSL, які починають покоряти світ. Так на початку 2002р. в світі налічувалось більше 17 млн. абонентів xDSL , а до 2005 р. їх число може досягнути 100 млн. Абревіатура DSL утворюється ангійськими термінами Digitel Subsriber Line , тобто “цифрова абоненська лінія “ а символ “х” в початку вказує на те , що існує багато варіантів цих технологій. Основною позитивною якістю xDSL являється використання існуючого мідного кабелю, причому викокі вимоги до його стану не висуваються , при цьому забеспечується велика пропускна здатність . Це зводить до мінімуму необхідність прокладки нових ліній і дає змогу максимально задіяти існуючі. А змога аналізу частотних характеристик каналів зв’язку та проведення адаптивної корекції забезпечує високу достовірність передачі даних. Внаслідок цього досягається якість , зрівнювана з якістю в оптичних лініях зв’язку. Крім того , наявність цих функцій дозволяє здійснювати установку обладнання і здачу його в єксплуатацію на протязі декількох годин. Обладнання xDSL підрозділяється на станційне та абоненське. До станційного обладнання відноситься мультиплексор доступа , до якого підключаються плати станційних модемів та частотних розділювачів . Абоненське обладнання включає в себе зовнішні модеми, мережні модеми та маршрутизатори доступу. Технології DSL – перспективні технології доступу . Вона дає змогу реалізувати досить високу швидкість передачі даних , причому відбувається суспільне використання ліній , що дає змогу одночасного ведення телефоних розмов і роботи з мережою передачі даних . Які ж потенційно досяжні швидкості передачі в DSL при використанні вітчизнянних кабелів місцевої телефонної мережі ?. При моделюванні на кабелях типу ТПП х 0,32 ,ТПП х 0,4, ТППх0,5 результати швидкості при різних потужностях завад показані на графіку. Вимірявши потужність завад на вході абоненського модема , можна прогнозувати яку швидкість передачі запропонувати певним абонентам. 2.6 Система проводового мовлення та перспективи розвитку Система проводового мовлення (ПМ) - одне з найбільш масових і доступних джерел загальнодержав­ної інформації. Абонентами мережі ПМ є 56 % сімей України. На даний час тільки вона дає можливість здійснювати локальне мовлення. На її базі побудована й система опові­щення штабами цивільної оборони. Перші підсилювачі, що виготов­ляла промисловість, мали багато недоліків та малу потужність і при­значались для роботи на мережах із кількістю гучномовців не більше ніж 40. Збільшення кількості абонентів вимагало виготовлення більш потуж­них підсилювачів. Тому в 1930-ті рр. і до початку Великої Вітчизняної вій­ни використовувались типові підси­лювачі на 100, 500 та 1000 Вт. У сільській місцевості, беручи до уваги її особливості (відсутність га­рантованого електроживлення, не велика щільність населення), спо­чатку використовувались малопо­тужні підсилювачі з живленням від акумуляторів, зарядка яких здійс­нювалась від повітряних енергогенераторів. З 1951 р. на радіовузлах колгоспів використовувалися під­силювачі потужністю до ЗО Вт із живленням від районного центру по лініях районного телефонного зв'язку. На сільських мережах ви­користовувалися також підсилюва­чі, поєднані з кіноустановками типу СКРУ-100. У подальшому в сільській місце­вості здійснено централізацію ме­режі ПМ. Потужні радіовузли буду­вались у районних центрах, і від них по довгих магістральних фідерних лініях радіомовні програми переда­вались до сільських населених пунктів. Цей варіант має перевагу на випадок відключення електроенергії, але збільшує витрати на будівництво і обслуговування довгих фі­дерних ліній. Підгалузь ПМ, зважаючи на його соціальну значимість, завжди отри­мувала державну підтримку, оскіль­ки, з одного боку, надходження від оплати за послуги ПМ не покривали витрати на його експлуатацію й роз­виток, а з іншого - для цього самого масового державного інформаційно-освітнього і культурно- розважально­го засобу тарифи на послуги мають бути необтяжливими для всіх верств населення. На даний час, за умов ринкової економіки та існуючих розмірів або­нентної плати, що протягом останніх десятиріч залишається низькою І становить 50 коп. на місяць, ПМ стало нерентабельним, особливо в сільській місцевості. Триває процес його руйнування, що суттєво звужує інформаційний простір держави, зменшує можливість інформування населення в разі надзвичайних си­туацій і викликає справедливі на­рікання й численні скарги. Незважаючи на те, що ПМ - най­дешевший, найдоступніший і тра­диційно-звичний засіб інформації для більшості населення, починаю­чи з 1991 р., коли в Україні було майже 17 млн основних радіоточок, до 2000 р. кількість їх зменшилась у 1,8 раза. Основними при­чинами цього є: скорочення ліній радіофікації через їх руйнування підприємствами Міненерго під час реконструкції ліній 0,4 кВ зі спіль­ним з ПМ використанням опор і від­сутність у підприємств електро­зв'язку коштів для їх відновлення; відсутність коштів в Укртелекомі для ремонту й оновлення радіовузлів, мереж передачі й т. ін. Як би там не було, але за більш ніж 70-річний період у системі ПМ ство­рена досить потужна матеріальна база. На сьогодні в Україні налічуєть­ся більше ніж 9,2 млн основних ра­діоточок, загальна потужність облад­нання радіовузлів складає 19,2 МВт, загальна довжина ліній радіофікації -біля 500 тис. км. На 100 осіб припа­дає 19,1 радіоточки. ПМ охоплено 93 % населених пунктів України, з яких 22 % мають можливість отри­мувати дві або три програми. Міська мережа ПМ, на відміну від сільської, і за теперішніх складних фінансових умов залишається рен­табельною. На сьогодні сільська мережа значною мірою централізо­вана. З ЗО тис. сільських населених пунктів радіовузли є тільки в 2736 (9,5 %). Вона характеризується ве­ликою часткою потужності на одну радіоточку (близько 1,2 Вт замість 0,25 за нормою), що призводить до великих витрат на внутрішньора-йонних розподільчих фідерних лініях. і 3 метою підвищення рентабель­ності ПМ у сільській місцевості не­обхідно було б провести децентра­лізацію радіовузлів зі встановлен­ням у сільських населених пунктах автоматизованих напівпровіднико­вих малопотужних радіовузлів. Це, по-перше, скоротить довжину фі­дерних ліній та експлуатаційні ви­трати, по-друге, зменшить частку потужності на одну радіоточку. Необхідність у послугах ПМ в сільській місцевості не викликає за­перечень, тим більше що нині по­криття території України радіостан­ціями середньохвильового та ульт­ракороткохвильового (УКХ) мов­лення різко зменшилось. Велика кількість населених пунктів розмі­щується в зоні невпевненого при­йому радіостанцій. Для них сьогодні єдиним засобом доведення інфор­мації є ПМ. Крім цього, робота сис­теми ПМ не залежить від наявності чи відсутності електроживлення. На жаль, ні держава, ні сільські Ради не виділяють коштів на послуги ПМ. Після організації багатопрограм­ного ПМ (дві і три програми) його мережа й у містах фактично вико­ристала свої можливості подальшо­го розвитку, особливо, враховуючи, що вона не інтегрована з іншими видами зв'язку. Подальший розвиток системи ПМ має здійснюватись по двох напрям­ках. Один пов'язаний із максималь­ним збереженням існуючої бази та її використанням у перехідний період, другий - із радикальною заміною іс­нуючої системи ПМ та інтегруванням її з іншими видами зв'язку. Основним напрямком підвищення рентабельності підгалузі ПМ є опти-мізація його мережі, особливо шля­хом скорочення довгих магістраль­них фідерних ліній та заміни енерго­ємних лампових потужних підсилю­вачів на радіовузлах напівпровідни­ковими. Другий напрямок – надання населенню за допомогою мережі ПМ додаткових послуг не радіомовного характеру як в прямому, так і в зво­ротному напрямі (передача відеотек-су, доставка комп'ютерної інформа­ції, використання для потреб охо­ронної сигналізації і т. ін.). Для здійс­нення таких нововведень необхідне відповідне фінансове забезпечення. Водночас треба враховувати, що впровадження сучасних найбільш ефективних і якісних систем ефірно­го й ефірно-проводового мовлення потребує незрівнянно більших кош­тів, ніж ті, які необхідні для утримання існуючої мережі ПМ у робочому стані.

ІІІ Висновки

Сучасні телекомунікації Останніми роками, до прийняття рішення про приватизацію Укртеле­кому, стратегію та основні напрями його розвитку визначали державні органи влади. Головною метою в цей період було вирішення завдань за­доволення попиту державних органів, підприємств, організацій та насе­лення, інколи незважаючи на техніко-економічну доцільність, і це було правильно. Розвиток мереж здійснювався без перспективи інтеграції традиційного і мобільного зв'язків, Іпіегпеі, ІР-телефонії, корпоративних комп'ютерних мереж. Все це призвело до створення інфраструктури під­приємства, яка не здатна швидко реагувати на кон'юнктуру ринку. Але процеси, які відбуваються на ринку телекомунікаційних послуг, котрі було висвітлено на Севіт 2001, вимагають від Укртелекому: - створення конкурентоспроможної структури вартості послуг; - створення ефективної керованої інфраструктури; - раціонального, гнучкого реагування на зміни ринку. Для того, щоб відповідати вимогам ринку і зберегти на ньому лідиру­ючі позиції, компанія має бути готовою до збільшення спектра сучасних послуг зв'язку високої якості. Це вимагає визначення стратегії подаль­шого розвитку, диверсифікації діяльності компанії, правильного визна­чення пріоритетів і оптимального використання ресурсів підприємства. Одним з основних напрямів подальшого розвитку слід вважати прове­дення докорінних змін в існуючій інфраструктурі виробництва, і в першу чергу в продажу нових послуг Укртелекому і виконання таких завдань, як: - розвиток мультисервісної транспортної мережі як основи всіх ме­реж та надання послуг зв'язку; - розвиток інфраструктури нових послуг на базі сучасних інформа­ційних технологій, і в першу чергу розвиток Іпіегпеї; - створення автоматизованих систем бізнесу компанії, обслугову­вання клієнтів та управління мережами зв'язку Укртелекому; - розвиток систем супутникового зв'язку створення мережі мобільного зв'язку третього покоління Виконання цих завдань дозволить зберегти лідируючі позиції на ринку надання послуг, задоволення платоспроможного попиту на послуги зв'язку високої якості, перетворення Товариства на компа­нію з оптимальною інфраструктурою та сучасним менеджментом. Світові тенденції свідчать про щорічне більш ніж 100% зростання обсягів передавання даних порівняно з 10% приростом обсягів переда­вання голосу. В цілому вже більше 50% всього обсягу інформації, пе­редаваної в телекомунікаційних мережах, становлять дані. Кількість користувачів послуг Іnternet та мобільних мереж зростає експоненційно, тоді як зростання кількості абонентів фіксованих мереж є незначним. За прогнозними оцінками, кількість користувачів мобільного зв'язку до 2004 року перевищить 2 мільярди. Internet поширився далі і швидше, ніж будь-яка інша технологія зв'язку в минулому. Наприклад, радіомов­ленню знадобилося 35 років, щоб дійти до 50-ти мільйонів слухачів, телебаченню - 13 років, щоб залучити таку саму кількість користувачів. Для порівняння: Іпїегпеї досяг цього за 4 роки. Стосовно ІР-телефонії, то надто поширена є думка, що вона зроста­тиме надзвичайно швидко. Деякі компанії, що займаються прогнозу­ванням ринку, вважають, що впродовж 5-ти років ІР-телефонія ста­новитиме між 25 та 40% всього міжнародного голосового трафіка. У всьому світі обсяг трафіка через мережі на базі ІР вже далеко пере­вищує обсяг голосового трафіка, що йде через телефонні мережі загаль­ного користування. Тому небагато країн можуть дозволити собі ігнору­вати ІР-телефонію. Все це вказує на те, що ринок телекомунікаційних послуг протягом останнього часу значно змінився. Розвиток галузей розробки програм­ного забезпечення та мікроелектроніки привів до появи користувачів телекомунікаційних послуг, оснащених такими абонентськими при­строями, як персональний комп'ютер, телевізійна приставка, ІР-телефон чи мобільний термінал нового типу. Користувач такого при строю хоче встановити зв язок з Іншим користувачем в дещо Інший спосіб, ніж той, що йому пропонувався впродовж останніх 50-ти років. Існуючі мережі, обмежені в пропускній спроможності і не призначені до тривалих сеансів зв'язку, не можуть задовольнити вимоги користу­вача у нових послугах зв'язку. Для того, щоб надати абонентові можли­вість ефективно обмінюватись даними та відео на доповнення до пере­давання голосу, мають створюватись нові мережі зв'язку. Безперечно, такі мережі мають підтримувати мільйони існуючих користувачів тра­диційної телефонної мережі. Враховуючи те, що більшість нових абонентських послуг базуються на застосуванні Іпіегпет-протоколу (ІР), роль мереж передавання даних в інфраструктурі оператора телекомунікаційних послуг значно зростає. Саме мережі передавання даних, що базуються на технології комутації пакетів, розглядаються як основа побудови мультисервісної мережі. Хоча є й інший розв'язок цієї проблеми - розробка середовища, здатного об'єднати передавання різної за типом інформації в один протокол і при цьому забезпечити необхідну якість. Але такий підхід, за прогно­зами, може бути зреалізовано лише після 2010 року. Необхідність розгляду питання побудови саме мультисервісної ме­режі, а не винятково мережі передавання даних зумовлено тим, що, незважаючи на все зростаючу роль пакетних мереж в термінах «обсяг трафіка», прибутки операторів зв'язку все ще значною мірою зосеред­жено в наданні послуг традиційної телефонії. За деякими оцінками, співвідношення доходів на сьогоднішній день 80 % - від надання голо­сових послуг, 20 % - від надання послуг передавання даних. Однак, враховуючи світові тенденції розвитку, за даними світових аналі­тиків, у 2003 році обсяг трафіка даних може перевищувати голосо­вий трафік у 23 рази. Тому процеси, які відбуваються на ринку телекомунікаційних по­слуг, вимагають докорінних змін в існуючій інфраструктурі виробниц­тва та продажу послуг Укртелекому.