Реферат: Зороастризм - релігія стародавнього Ірану

Державна митна служба України

Академія митної служби україни

Кафедра суспільно-політичних дисциплін

Реферат

з дисципліни: Релігієзнавство

на тему: «Зороастризм —– релігія стародавнього Ірану»

Виконав: курсант групи П-03-1

Макаров М. С.

Перевірив: викладач кафедри СПД

___________ Шуляк С. В.

Дніпропетровськ

2004

План

I.

Вступ..............................................................................

3

II. Основна частина:

1. Історичні умови виникнення....................................... 5

2. Авеста — священна книга зороастризму................. 8

3. Філософська концепція зороастризму.................... 10

4. Етичні принципи зороастризму.............................. 13

5. Зороастрійський культ............................................ 15

III.

Висновок.....................................................................

18

IV. Список використаної літератури........................... 19

Вступ

Чи замислювались ви колись, що таке вогонь? Така знайома в житті річ: нічого

немає простіше, ніж чиркнути сірником — ось він, вогонь! Але це занадто

просто. Ось, що кажуть про нього фізики: це згусток низькотемпературної

плазми, точніше — частка матерії, що складається з повністю іонізованих

високою температурою молекул повітря. А це занадто складно для розуміння. А

ось вогонь ще в одній іпостасі — нищівна сила, що руйнує і природу, і людські

домівки, не зупиняється ні перед чим.

Так можна описати вогонь сьогодні, в еру загальної освіти і технології. А що ж

було раніш, коли первісне суспільство тільки-но навчилося підкоряти цю чарівну

силу?! Тоді виникає багато вірувань, пов’язаних з вогнем. Одне з них —

вогнепоклонство, напряму пов’язане з такою релігією як зороастризм. Більшість

підручників тлумачить вогнепоклонство в культі зороастризму лише як дань

верховному божеству Ахурамазді[1]. Але це

не зовсім так , справжній зв’язок вогню з філософією зороастризму набагато

глибший. Вогонь дійсно відіграє велику роль в культі зороастризму, але це не

звичайний вогонь... Це — одушевлений вогонь!

Зрозуміти таке визначення допомагає гілозоїзм — філософське вчення про

загальну “одушевленість” матерії. Страсний проповідник гілозоїзму — Джордано

Бруно (1548 – 1600, спалений, до речі, на багатті інквізиції) — сформулював

загальні його принципи в творі “Про причину, Початок та Єдине”, де провів

гіпотезу про “світову душу” та єдиний початок усього. В кінці трактату Бруно

доходить висновку, що навіть дрібна купка попелу має душу. Тому достатньо

навіть частки цього попелу, щоб зберегти себе первісного і відновитись.

(Практика показує, що Бруно помилявся — і полум’я багаття інквізиції є тому

підтвердженням.) Таке відновлення, треба відмітити, нагадує легенду про

Фенікса.

Фенікс («Фойнік» — за ХІ книгою “Історії” Плінія) — це міфічне створіння, яке

походить з Ефіопії. Живе Фенікс за одними даними 500, а за іншими — 1460 та

12955 років. Фенікс має вигляд орла з червоно-жовто-золотим пір’ям. Найбільш

цікаво в ньому те, що, передбачаючи свій швидкий кінець, Фенікс, за

Геродотом, спалює себе в гнізді, але тут же відроджується. Причому не просто

відроджується, а починає нове життя — це вже чиста, молода, повна енергії

істота, над істота.

Тепер звернемось до класика німецької філософії — Фрідріха Ніцше. Розповідаючи

про філософію Заратустри, а фактично — зороастризму, він однією з головних ідей

вважає зверхність в світі[2] надлюдини,

філософського ідеалу людини (ідеалу — хоча б в уявленні Ніцше). За Ніцше,

звичайна людина, щоб досягти стану надлюдини, повинна переродитися (Фенікса не

нагадує?).

Основою такого переродження в ритуалі Авеста і вважає саме той одушевлений

вогонь, про який йшла мова вище. Ось так і замикається на зороастризмі коло

вогню, вічного життя, чистого буття, відродження і філософії надлюдини. До

речі, спалюючи людей на багаттях, інквізитори за основу брали ідею очищення

людини вогнем — ідеї вогнепоклонства (в широкому його розумінні, так, як це

подано вище) зробили крок через століття.

А тепер можна перейти саме до викладу головних положень і принципів

зороастризму.

Основна частина

1. Історичні умови виникнення зороастризму

Зороастризм, за однією з версій, виник на заході Ірану — в Мідії, поширившись

звідти на схід (мідійська концепція). Але домінуючою є точка зору, за якою

він виник на сході Ірану — в Бактрії, поступово освоюючи його західні терени

аж до Мідії, де його підтримали жерці з племені магів. Але всі дослідни­ки

сходяться на тому, що в VII—VI ст. до н.е. у давньому Ірані вже існувало

релігійне вчення, пов'язане з ім'ям напівміфічного мислителя Заратуштри, який

одержав йо­го шляхом Одкровення.

Заратуштра (Заратустра, Зороастр). Давні іранці нази­вали

свого пророка Заратуштрою. Греко-римська версія його імені — Зороастр (той, що

приносить жертви зіркам). Існують різні версії щодо того, коли він жив.

Найвірогід­ніше, що Заратуштра жив не пізніше VII ст. до н.е. Міс­цем його

народження вважають і Східний Іран, і Середню Азію, і Афганістан. За легендами,

походив він із царсько­го роду, і тому діяння його описані в книзі царів.

При­писували йому і божественне походження. Життя Заратуштри було сповнене

багатьох див. Мав він надзвичайну . волю і творив дива: ходив, наприклад, по

воді, як по суші. Премудрості навчався у халдеїв і досяг у цьому великої

досконалості.

Згідно із зороастрійською історіографією, коли здо­був освіту і став

дорослим, Ахурамазда закликав його на гору Альборджа і переказав своє вчення:

бути чистим серцем, правдивим, відмовитися від користолюбства. Заратуштра

просив у Бога безсмертя, щоб передати цей за­кон і майбутнім поколінням, але

йому було відмовлено в цьому. Потім, проживши ще двадцять років у пустелі, він

став проповідувати це вчення. Проти нього виступи­ли маги, вимагаючи див і

випробувань: його зв'язали, облили їдким зіллям, потім розтопленою міддю.

Заратуштра брав у руки вогонь і роздавав його іншим, бо вогонь з його рук уже

не обпікав. Він посадив кипарис, який за кілька днів виріс у дерево в десять

обхватів, а на його верхівці містився палац.

Заратуштра мав три дружини, трьох синів і три доч­ки. За іншими джерелами,

він був один раз одружений і мав двох дочок.

Останні роки життя були для нього важкими, оскіль­ки доводилося протидіяти

багатьом ворогам. Він подав­ся у місто Балк, де і помер, за однією версією,

своєю смертю, за іншою — був убитий туранцями або загинув від блискавки.

Інші джерела свідчать, що Заратуштра походив з родини священнослужителів, з

семи років вивчав давню релігійну традицію. У тридцятирічному віці одержав

Од­кровення під час набирання води для виготовлення свя­щенного напою — хауми.

Облитий чистим потоком води, в чистому ранковому повітрі він побачив сяючого

бога Благої Думки, який привів його до Ахурамазди та інших богів. Після

зустрічі з Ахурамаздою він не раз відчував його єдиним, одвічним творцем добра.

Ще одна група джерел стверджує, що Заратуштра справді на батьківщині був

визнаний пророком, але зму­шений був піти у вигнання. Йому надав притулок цар

давньоіранської невеликої держави біля озера Хамун (ни­ні — на кордоні Ірану й

Афганістану).

Зороастризм ще називають маздаїзмом — від імені його головного бога

Ахурамазди, релігією Авести — від назви кни­ги, а його прибічників —

вогнепоклонниками — за підкрес­лене поклоніння культу вогню. Він є першою

релігією Од­кровення — релігією, вчення якої одержане пророком від єдиного

Бога. Наступними є іудаїзм, християнство та іслам.

Сформувався зороастризм в умовах жорсткої бороть­би племен східного Ірану за

традиційну племінну демок­ратію, ставши ідейною основою народних рухів. Він

був покликаний ідеологічно обґрунтувати перехід до земле­робства й осілого

тваринництва завдяки політичному об'­єднанню розрізнених племен у державу,

боротьбі з кочів­никами. Для цього був потрібен якщо не цілковитий

мо­нотеїзм, то хоча б відчутна тенденція до нього.

Зороастризм спершу рішуче заперечував культи інших богів, стверджуючи лише

культ Ахурамазди. Але він не міг ізолювати себе від попередньої культової

традиції. Посту­пово більш ранні божества індоіранських племен прижи­валися в

зороастрійському культі. З часом культи місце­вих племінних богів-девів було

усунуто і запроваджено зо­роастризм, що визнавав єдиним богом Ахурамазду. Але

це ще не стало початком остаточного панування зороастриз­му, бо тодішні

правителі (тривалий час царі), хоч і боролися з культом богів-девів, ще

підтримували жертовні ритуали магів. Безумовно, вони не були цілковитими

зороастрійцями, бо самі намагалися стати посередниками між Ахурама­здою і

людством.

За іншими міркуваннями, в давньому Ірані існували три релігії: перського

народу, ахеменідських царів і ма­гів. Першою був комплекс дозороастрійських

племінних уявлень, друга і третя — різними варіантами зороастриз­му. В

ахеменідських надписах Заратуштра ще не згаду­ється. Але вже за Дарія І

зороастризм стає державною релігією Ахеменідів. Дарій в «Бехістунському

написі» май­же в кожному абзаці повторював, що одержав своє царю­вання і свої

перемоги від Ахурамазди.

2. Авеста — священна книга зороастризму

Створюва­лася вона в різних місцевостях Ірану упродовж багатьох віків,

остаточно сформувавшись у І тис. до н.е. Найдавні­шою її частиною є чати

(пісні), що містять вчення пророка Заратуштри, гімни богам і міфічним героям,

яким покло­нялися індоіранці ще до зороастризму.

Зміст Авести пов'язаний з народними віруваннями та племінними релігіями,

поширеними на території іранських держав. Серцевину його становить учення про

неприми­ренну боротьбу світлого і темного божественних начал. Добрий бог

Ахурамазда і злий бог Анхра-Майнью визнані рівноправними творцями світу. Між

ними точиться запе­кла боротьба, в яку втягнуті й люди.

Згідно з Авестою добрий Бог не відповідає за зло світу, оскільки воно

породжене незалежною від нього силою.

Тільки в майбутньому Ахурамазда переможе Анхра-Майнью, людство об'єднається,

виникнуть єдині влада і мова. Шлях до досягнення вічного блаженства пролягає

через очищення від зла. Цього можна досягти, поклоняючись священному вогню.

Пізніше зороастризм зосередив­ся й на соціальних і моральних проблемах.

Спершу Авеста зберігалася в усній традиції. Письмові записи виникли значно

пізніше. Сучасна Авеста, яка ді­йшла до наших днів завдяки персам,

поділяється на п'ять книг, чотири написані давньою авестійською, одна —

середньоперською мовами.

Перша частина Авести — Вендідат (закон проти девів) розповідає про створення

світу, історію людства і засновни­ка цивілізації — чама, поетично змальовує

16 країн, насе­лених шанувальниками бога Ахурамазди. Значне місце по­сідає

тлумачення про охорону ритуальної чистоти. Декіль­ка розділів присвячено

собаці як священній тварині. Вказано міру покарання за вбивство собаки або

неправиль­не поводження з нею. Друга частина (Ясна) містить опис релігійних

церемоній. Багато молитов звернено до вогню, води, землі, повітря, які

вважалися священними стихіями. В третій частині (Висперед) зібрано літургійні

молитви, звер­нені до богів. Найдавніша четверта частина (Ушти) містить

гімни, присвячені давньоіранським божествам — Мітрі, Ардвісурі, Анахікі,

Тинтрії, а також роз'яснення способу захис­ту від злих духів, формули

проклять. П'ята частина (Біндезії) вміщує роздуми про природу речей, кінець

світу, прихід Саошинта й утвердження вічного добра на Землі.

В Європі Авеста стала відомою у XVIII ст. після пере­кладу в 1771 р.

французькою мовою. Це дало змогу просте­жити не тільки історію давніх східних

релігій (зороастриз­му, маздеїзму) та існуючих до них вірувань, а й вплив

учення Авести на формування пізніших релігійних систем.

3. Філософська концепція зороастризму

Зороастризм є дуалістичною релігійною системою, згідно з якою безмеж­ний у

просторі й часі світ розділений на дві сфери: земну (світ речей) і духовну

(світ душ). У ньому відбувається боротьба добрих духів і божеств (ахурів) із

злими (девами). У світі добра владарюють всюдисущий Ахурамазда (грец.

Ормузд), дух Вогню Арбу Вахішта, дух тварин Ваху Мана, їм протистоять злі

духи й боги, на чолі яких Анхра-Майнью (грец. Аріман). Є тут і тріада злих

богів: бог брехні, злослів'я Друдж, бог недоброї думки Ако Мана і бог

пограбувань, злих справ Айшма. Між Ахурамаздою і силами, об'єднаними довкруги

нього, та Анхра-Майнью з його прибічниками, точиться непримиренна боротьба.

Бо перший володарює у світі безмежного світла і добра, дру­гий — у світі

безмежної темряви і зла.

Ахурамазда в безмежному часі створив обмежений час — сон протяжністю в 12

тисяч років. Він об'єднує чотири періоди. Перший період — творення світу

ідей. Наприкінці його з'являється Анхра-Майнью. Вражений світлом і молитвами

Ахурамазди, він утікає в морок і по­чинає війну з ним.

У другому періоді починається перевтілення ідей у ре­чі, з'являється

матеріальний світ, у якому фігурують нас­лідки творчої діяльності Ахурамазди

та Анхра-Майнью. Ахурамазда створив Землю, Місяць, Сонце, зірки, благодат­ні

місця для життя людей на Землі, першого бика і першу людину, Анхра-Майнью —

планети, які не підпорядкову­ються рівномірному рухові небесних тіл.

Зороастризм вперше в історії релігії висунув детальну есхатологічну систему

(релігійне вчення про кінцеву долю людства і Всесвіту). Основою його є

дуалістичне розуміння двох його першоначал — добра і зла. З цією концепцією

пов'язане і зороастрійське розуміння людини — продукту божого творіння, її

створив Ахурамазда для добра. Але людина має свободу волі, може піддаватися

впливу зла і сприймати його. Анхра-Майнью теж не байдужий до лю­дини. Він є

покровителем войовничих кочовиків, які напа­дають на землеробів. Сприяє він і

дикій фауні (гадюки, кома­хи, терміти тощо), яка шкодить землеробові. Тому

людина повинна коритися Ахурамазді — заступникові землеробів, осілого життя,

домашніх тварин, цінувати добро і світло, займатися землеробством, знищувати

дику фауну.

Боротьба добра і зла неодмінно завершиться перемо­гою добра. Тоді все людство

об'єднається, утвориться єди­на держава з єдиною мовою. Оскільки душа людини

без­смертна, то участь у боротьбі на боці Ахурамазди допомо­же їй осягнути

райське блаженство від стража загробного світу Сраоша. Хто підтримає Анхра-

Майнью, буде підда­ний очищенню вогнем.

Третій період сну пов'язаний з боротьбою добра і зла (ера змішання, коли світ

є сумішшю добра і зла). Саме в цей період Заратуштра отримує Одкровення. А

людство дізнається, що воно разом з добрими богами має перемог­ти зло і

зробити світ досконалим — яким його замислив Ахурамазда.

Четвертий період охоплює 3 тис. років існування світу після Заратуштри. Отже,

за зороастрійськими уявленнями, людству лишилося жити десь 300-400 років. Під

час цього періоду йому являтимуться через кожну тисячу ро­ків три спасителі —

сини Заратуштри. За легендами, ку­паючись в озері, Заратуштра залишив у ньому

своє сім'я. Побувавши там певного часу, дівиці вагітнітимуть і наро­дять

спасителя. Коли прийде третій з них, відбудеться останній бій між добром і

злом. Тоді почнеться третя ера історії людства — ера розділення, коли добро

буде від­окремлене від зла. Зло буде знищене вогнем і розтопле­ним металом,

добро стане всезагальним, смерть буде пере­можена, світ оновлений і

існуватиме довічно. Така есхато­логічна картина підносила авторитет

зороастризму серед політеїстичних релігій давнього світу.

Але насправді зороастризм не уникнув політеїзму. Про­голошуючи Ахурамазду

головним богом, він не визнає його єдиним, оскільки поруч із ним весь час

знаходиться Анхра-Майнью. Ахурамазда могутній, але не всемогутній, самотуж­ки

не може знищити зло і джерело його — Анхра-Майнью, потребуючи допомоги богів

і людей. Отже, зороастризм уни­кає тлумачення суперечності між всемогутністю

Бога і наяв­ністю зла, непосильної для монотеїстичних релігій.

У зороастрійському пантеоні багато функціональних богів. Життя від сходу

Сонця до півдня перебуває під захистом бога Хавані; бог Рапітвіна владарює

від півдня до другої половини дня; наступною частиною дня до захо­ду керує

Узайярина. Від заходу до опівночі все в руках Айвісутріма, з опівночі до

сходу Сонця — Ушахіна. Отже, день розподіляється на п'ять частин, кожній

належать мо­литви відповідним божеством. Звідси походить п'ятира­зовий намаз

у мусульман.

Окремим богам присвячено численні гімни в Авесті: богині вод і родючості

Арві-Сурі, богу війни і перемоги Вертрагне, богині доброї долі й щастя Аші,

божеству зем­лі — Заму.

Пантеонові богів, яких очолює Ахурамазда, відповідає пантеон девів, які є

військом Анхра-Майнью.

Має зороастризм свій символ віри, який згадується в Авесті: «Визнаю себе

шанувальником Мазди, послідовни­ком Зороастра. Зрікаюся демонів-девів,

приймаю віру Ахури. Ахурамазді, доброму, всеблагому, належить все благе».

Далі висловлюється вимога зрікатися зла і боротися з ним, визнавати авторитет

Ахурамазди в усьому, суворо дотри­муватися зороастрійських моральних вимог.

4. Етичні принципи зороастризму

Етика в зороастризмі набула божественного сенсу, перетворившись на релігію,

за якою все існуюче належало до двох полярно протилежних таборів — світу

світла, добра і царства темряви, зла. Бо­ротьба між ними є основою всіх

процесів як на Землі, так і поза її межами — у світі богів. Ахурамазді

допомагають духи світла, чистоти, істини та добра, Анхра-Майнью — си­ла зла.

Великий пророк немов звертався до людини із за­кликами допомогти благородним

небесним силам у їх бо­ротьбі, ставши для цього кращою, чеснішою, чистішою,

скон­центрувавшись на подоланні зла, нечисті. Гімни Авести закликали бути

доброзичливими, поміркованими у помис­лах та бажаннях, готовими жити в мирі

та злагоді, допома­гати ближньому. Вони схвалювали чесність та вірність,

за­суджували грабіжництво, наклепництво, злочинність.

Якщо попередні релігії обмежувалися соціальними нор­мами, зосереджувалися на

суспільних обов'язках людини, то зороастризм обґрунтовує загальнолюдські

норми мора­лі, акцентує увагу на особі, підносячись до рівня релігій

Одкровення. Основу його етики становить тріада: добра думка, добре слово і

добра справа. Віруючий все життя мусить збирати їх. Найбільшим злом

зороастризм вва­жає смерть, яка походить від Анхра-Майнью. Вона з'явля­ється

за його волею в час творіння і діє протягом ери змі­шання. Смерть примушує

душу залишати матеріальний світ і повертатися в нематеріальний. Але це не

просте по­вернення, а проходження через вищий суд, що здійснює бог Мітра,

якому допомагають інші боги. На посмертному су­ді бог справедливості Рашну

кладе на одну шальку терезів усе добре, зібране віруючим, на іншу — все зле

(думки, слова, справи). Зважування й вирішує долю людини: вона спрямовується

у рай до Ахурамазди чи в пекло до Анхра-Майнью. Вверх до раю душу супроводжує

широким мос­том чарівна дівчина — даена, яка уособлює совість кож­ної людини.

Униз до пекла вузьким, як лезо кинджала, місточком тягне душу огидна відьма.

Ці образи наявні й в ісламському віровченні.

Згідно з моральною концепцією зороастризму справж­ній послідовник Ахурамазди

не може бути пасивним, без­діяльним. Зороастризм засуджує чернецтво,

пустельницт­во, зречення світу, розцінює аскетизм як перемогу духів зла над

людиною. Головна благочесність зороастрійця ви­являється в старанному його

занятті землеробством і ско­тарством, чим він виявляє повагу до Ахурамазди і

гань­бить девів.

5. Зороастрійський культ

Розвинувся він із первісних фетишизму та магії. Спочатку послідовники

Заратуштри звертали свої молитви до Ахурамазди на вершинах гір, пагорбах,

берегах рік, перед домашнім вогнищем. Жерця­ми були старійшини роду, родини,

їм допомагали вико­навці ритуалів і обрядів. Усі ритуали були спрямовані на

дотримання культової чистоти і захист від нечистого. Ідею очищення уособлював

вогонь.

Згодом зороастрійський культ ідейно та ритуальне ускладнився. Кожне слово,

кожна дія, кожний рух набули потаємного змісту. В тлумаченні їх та

організації культо­вих церемоній полягала головна функція жерців. Коли

зороастризм став державною релігією могутніх імперій, культ став особливо

складним і пишним. Було спорудже­но величні храми з вівтарями, зорієнтованими

на південь.

Обов'язковий елемент зороастрійського культу — мо­литви. Вважається, що

головну молитву «Ахуна-Ваіра» («Ахунвар») склав сам Заратуштра. Під час

богослужін­ня відбувається символічне жертвопринесення: богам при­носять у

жертву хауму — сік розтертої особливої росли­ни з наркотичними якостями, а

також сому — сік, зміша­ний з молоком. До неї додають прісний корж і фруктову

їжу. Жертву мають право готувати лише жерці з принесе­них віруючими

продуктів. Частину її спалюють на вогні з особливими церемоніями, а те, що

залишилось, спожива­ють жерці та віруючі. Під час церемоній читають Авесту.

Зороастрійці носять спеціальні елементи одягу, які свід­чать про належність

до цієї віри: натільну сорочку, розпи­сану зірками з невеликим гаманцем біля

комірця на знак того, що віруючий все життя мусить збирати добрі думки, слова

і справи; шнур, яким користуються, як поясом, за­в'язуючи його вузлом спереду

і позаду.

Культ відбувається в “храмах Вогню” — наприклад, в Бомбеї їх існує близько

сотні, — які розрізняються якістю вогню, що в них підтримується, тобто

вибором горючих матеріалів.

Зороастрійський культ передбачає чимало свят. Це сім встановлених Заратуштрою

щорічних свят на честь Аху­рамазди та його пантеону. Багато свят запозичено з

дозороастрійського періоду. Вони пов'язані з певним періодом року і звуться

гаханбарами (гахамбарами). Їх шість: в середині весни, в середині літа, на

початку осені (свято збирання врожаю), наприкінці осені (повернення худоби з

пасовищ додому), в середині зими, на початку весни (у дні весняного

рівнодення гаханбар триває п'ять днів, склада­ючись із двох частин:

богослужіння з молитвами Авести, богослужіння з жертвами).

Особливо урочистим є святкування Нового року (“Ноуруз” — Новий день), яке

від­бувається в останній день шостого гаханбара — в день вес­няного рівнодення.

У зороастрійців історично існувало кілька календарних систем

[3], їх рік налічує 360 днів, останні п'ять — дні особливих молитов за душі

предків, на четвертий рік до них додають ще один день. Останній день шостого

гаханба­ра святкується як день народження Заратуштри.

Під час свят віруючі обов'язково вживають священ­ний напій — хауму, що, як

вважають, викликає почуття релігійного піднесення, має позитивний магічний

вплив.

Смерть у зороастрійців — найбільше зло. З настан­ням її жрець вимагає від

помираючого каяття і вливає йому в рот і вуха хауму. Це має вигляд причастя.

Мертве тіло є продуктом перемоги втілених у ньому злих сил. Звідси все, що

пов'язане зі смертю, трупом — нечисте. Зе­млю, де померла людина, протягом

року не можна ні зро­шувати, ні засівати. У домі, де померла людина, запалити

чи внести знадвору вогонь можна взимку через дев'ять днів, а влітку — через

місяць.

Зороастрійці вважають, що мертвих не слід закопувати в землю, опускати у воду

чи спалювати на вогні — це осквер­няє природні стихії, їх виносили на високі,

сухі, кам'янисті місця, закріплюючи тіла так, щоб не можна було розтягти їхні

кістки. Якщо їх поїдали птахи, — це добрий знак, звірі — поганий. Кістками

викладали спеціальні слова.

Тепер Зороастрійці ховають померлих у круглих баштах мовчання (декмах), які

всередині мають три концентричні амфітеатри із заглибленнями для розміщення

мерців: у зо­внішньому — чоловіків, середньому — жінок, внутрішньо­му —

дітей. Тіла ставали здобиччю шулік. Обгризені кіст­ки скидали до колодязя у

центрі декми. Вважалося, що у декмі збираються на свої біснуваті ігри деви,

це — закляте місце, його можуть відвідувати лише особливі служителі.

Зороастрійський культ незмінний упродовж десятків століть.

Нині зороастризм існує у формі парсизму — релігії іранських зороастрійців,

які, переселившись в Індію, збе­регли зороастрійські вимоги чистоти,

похоронний обряд, дещо ліберальніше ставляться до інших віросповідальних

культових норм.

Висновок

Отже, що можна ще додати про таку релігію як зороастризм? Тільки те, що, як

бачимо, це дійсно надзвичайна релігія. Це і її наполовину моно-, наполовину

політеїзм. Це і те, що за легендою Заратустра отримав Одкровення, а, значить,

за часом існування, її можна назвати найдавнішою релігією Одкровення. Це і її

обожнювання вогню як священної субстанції. Я не закликаю миттєво переходити

до зороастризму, але, на мій погляд, зараз, в світі, в якому навіть релігії

підвладні дії технічного прогресу, зороастризм залишається тим унікальним

синтезом магії, фетишизму, високих принципів Одкровення і глибокої філософії

буття, якої іноді так не дістає в нашому житті...

Список використаної літератури

1. Авеста в русских переводах \ под ред. Рак И. В.— СПб.—

М.: Журнал «Нева» — Летний Сад, 1998 г. — 285 с.

2. Калінін Ю. А., Харьковщенко Є. А. Релігієзнавство:

підручник. — К.: Наукова думка, 2000. — 352 с.

3. Лубський В. І., Лубська М. В., Теремко В. І.

Релігієзнавство: підручник. — К.: Академвидав, 2003. — 432 с.

4. Малерб Мишель. Религии человечества. Миф, религия, культура

.— М.— СПб.: Рудомино — Университетская книга, 1997. — 608 с.

5. Ницше Фридрих. Так говорил Заратустра: книга для всех и ни

для кого.— М.: СП «Интербук», 1990.— 301 с.

6. Рак И. В. Мифы древнего и раннесредневекового Ирана.—

СПб.— М.: Журнал «Нева» — Летний Сад, 1998 г. — 559 с.

7. Шиханов Д. Игра с огнём.— М.: ООО «Издательство АСТ», 2003.— 329 с.

[1] Докладніше про божества зороастризму далі, тут це лише як приклад.

[2] Це, звичайно, дуже примітивне

визначення ідей Ніцше/Заратустри, але це ж реферат не з філософії.

[3] Сучасний календар зороастрійців див. в Додатку 1.