Научная Петербургская Академия

Курсовая: Капітальні вкладення

Курсовая: Капітальні вкладення

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Аналіз формування і використання капітальних вкладень на підприємстві”

Перевірив:

Виконав:

викладач кафедри

студент 4-го курсу ФЕФ

Лінник Є. С.

групи ФК – 03

Ковдій А. В.

ЧЕРКАСИ 2004

ЗМІСТ.

Вступ.

1. Теоретичні основи і методологічні засади аналізу формування і

використання капітальних вкладень на підприємстві.

1.1. Сутність, види та джерела формування капітальних вкладень на

підприємстві.

1.2. Інформаційна база аналізу формування і використання

капітальних вкладень на підприємстві.

1.3. Методика аналізу і оцінки формування і використання

капітальних вкладень на підприємстві.

1.4. Показники, що характеризують ефективність використання

капітальних вкладень на підприємстві.

2. Аналіз і оцінка формування і використання капітальних вкладень на

підприємстві ВП "Ременерго".

2.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства.

2.2. Аналіз джерел формування капітальних вкладень.

2.3. Аналіз ефективності використання капітальних вкладень.

2.4. Основні напрямки підвищення ефективності використання

капітальних вкладень на підприємстві.

Висновки і пропозиції.

Література.

Вступ.

Капітальні вкладення - це витрати на технічне переозброєння, реконструкцію і

розширення діючих основних засобів і на створення нових.

Досить часто термін "інвестиції" ототожнюєшся з терміном "капітальні

вкладення". При цьому термін "інвестиції" розгля­дається як вкладення коштів

у відтворення основних засобів (будівель, устаткування, транспортних засобів

тощо). Але водно­час інвестиції можуть здійснюватися і в оборотні активи, і в

різно­манітні фінансові інструменти (акції, облігації, тощо), і в окремі

ви­ди нематеріальних активів (придбання патентів, ліцензій, "ноу-хау" тощо).

Отже, капітальні вкладення є вужчим поняттям і можуть розглядатися лише як

одна з форм інвестицій, але не як їх аналог. Характеризуючи економічну

сутність інвестицій, слід зазначити, що в сучасній літературі цей термін

трактується неоднозначно – або широко, або вузько - залежно від мети

дослідження.

Най типовішою є думка, згідно з якою інвестиції - це будь-яке вкладення

коштів, що може і не призводите ні до зростання капіталу, ні до одержання

прибутку. До них часто відносять так звані "споживчі інвестиції" (купівля

телевізорів, автомобілів, квартир, дач), що за своїм економічним змістом до

інвестицій не належать, - засоби на придбання цих товарів витрачаються в

да­ному разі на безпосереднє довгострокове споживання (якщо їхнє придбання не

передбачає наступного перепродажу).

Нерідко інвестиції визначають як вкладення коштів. У су­часних умовах

інвестування капіталу може здійснюватися не тільки в грошовій, айв інших

формах рухомого і нерухомого майна, різноманітних фінансових інструментів

(насамперед цінних паперів), нематеріальних активів тощо.

Існує також думка, що інвестиції – це довгострокове вкладення коштів.

Безумовно, окремі форми інвестицій (передусім, капітальні вкладення) мають

довгостроковий характер, проте ін­вестиції можуть бути і короткостроковими

(наприклад, короткострокові фінансові вкладення в акції, ощадні сертифіката

тощо).

Вищерозглянуті положення враховані при визначенні терміну "інвестиції" в

Законі України "Про інвестиційну діяльність":

"... Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що

вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті

якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Завданням даної курсової роботи є – провести аналіз формування і

використання капітальних вкладень на прикладі вибраного підприємства.

Мета роботи – навчитися аналізувати процес формування та використання

капітальних вкладень на підприємстві.

Об’єкт дослідження – капітальні вкладення на підприємстві.

1. Теоретичні основи і методологічні засади аналізу формування і використання

капітальних вкладень на підприємстві.

1.1. Сутність, види та джерела формування капітальних вкладень на підприємстві.

Капітальні вкладеш являють собою інвестиції, спрямовані на будівництво і

придбання нових основних фондів, розширення, реконструкцію, технічне

переозброєння діючих основних фондів. Вони виступають як матеріалізована

форма технічного прогресу, важливий чинник інтенсифікації, збільшення обсягів

та підвищення ефективності діяльності господарюючих суб'єктів споживчої

кооперації. Вплив капітальних вкладень на ефективність господарювання

виявляється в підвищенні продуктивності праці, збільшенні прибутку

підприємств. До складу капітальних вкладень включаються затрати на

будівельно-монтажні роботи, придбання устаткування, машин, механізмів,

інструментів, інвентарю, інші капітальні роботи і затрати на проектно-

розвідувальну діяльність, на утримання апарату управління і технічного

нагляду, на відведення земельних ділянок тощо. Важливе значення в здійсненні

ефективної інвестиційної політики підприємства ж класифікація капітальних

вкладень. Залеж від ознак, покладених в основу класифікації, структура

капітальних вкладень підрозділяється на технологічну, відтворювальну,

галузеву, територіальну, за призначенням.

Особливе значення для підвищення ефективності капіталь­них вкладень має

покращання їх технологічної структури, що означає співвідношення затрат за їх

видами: затрати на буді­вельно-монтажні роботи; вартість устаткування, машин,

меха­нізмів, інструменту, інвентарю; інші капітальні роботи і затрати.

Прогресивність технологічної структури визначається збіль­шенням у складі

капітальних вкладень питомої ваги затрат на придбання активної частини

основних виробничих фондів. Це дає можливість здійснити відносне зниження

капітальних вкла­день на одиницю продукції, що випускається, і тим самим

підви­щити їх економічну ефективність. Покращання структури капі­тальних

вкладень сприяє підвищенню технічного рівня підпри­ємства, росту механізації

й автоматизації виробництва.

На зміни в технологічній структурі капітальних вкладень впливає ряд чинників

і, насамперед, — впровадження в практик) функціонування господарюючих

суб'єктів досягнень науково-технічного прогресу.

Відтворювальна структура капітальних вкладень — це роз­поділ їх за основними

формами відтворення основних фондів: на нове будівництво, розширення,

реконструкцію і технічне пе­реозброєння діючих підприємств.

До нового будівництва відноситься спорудження окремих виробничих об'єктів, що

здійснюється на нових площах з метою створення нової виробничої потужності.

Під розширенням діючих підприємств розуміють споруджен­ня додаткових

виробничих комплексів, нових об'єктів, а також розширення існуючих окремих

цехів та об'єктів на території діючих підприємств з метою створення

додаткових або нових виробничих потужностей.

Реконструкція діючих підприємств являє собою здійснюване за єдиним проектом

повне або часткове переобладнання вироб­ництва, як правило, без розширення

існуючих будівель і споруд основного призначення. Вона пов'язана з

удосконаленням виробництва та підвищенням його техніко-економічного рівня,

метою якого є збільшення виробничих потужностей, покращання якості та

конкурентоспроможності продукції. До реконструктивних робіт відносять також

будівництво нових виробничих об'єктів замість тих, подальша експлуатація яких

визнана недоцільною. Технічне переозброєння діючих підприємств означає

здійснення комплексу заходів, що передбачають підвищення техніко-економічного

рівня окремих дільниць виробництва за рахунок впровадження передової техніки

і технології, механізації й авто­матизації виробничих процесів, модернізації

та заміни технічно застарілого і фізично спрацьованого устаткування новим,

більш продуктивним. Воно здійснюється, як правило, без розширення [існуючих

виробничих площ за проектами і кошторисами на окремі об'єкти або види робіт,

які розробляються на основі техніко-економічного обґрунтування.

Практика господарювання в сучасних умовах свідчить, що переважної більшості

підприємств різних форм власності і галузей економіки, у тому числі й

підприємств споживчої кооперації, пріоритетними формами нарощування до

необхідних роз­орів виробничих потужностей і підвищення технічного рівня

(виробництва є технічне переозброєння та реконструкція діючих виробничих

об'єктів. Нове будівництво економічно вигідне ли­не за умов налагодження

виробництва принципово нових, конкурентоспроможних видів продукції, надання

нових послуг, а також недоцільності або неможливості нарощування потужностей

діючих підприємств.

Галузеву структуру капітальних вкладень характеризує їх розподіл за галузями

господарства споживчої кооперації. За цією ознакою виділяються капітальні

вкладення у відтворення основ­них фондів торгівлі, громадського харчування,

заготівель, промисловості, транспорту, закладів освіти, охорони здоров'я

тощо. Територіальна структура капітальних вкладень означає роз­поділ витрат,

пов'язаних із створенням нових, розширенням та Модернізацією діючих основних

фондів, за регіонами їх здійс­нення.

За призначенням капітальні вкладення поділяють на затрати, пов'язані з

відтворенням основних фондів виробничого і неви­робничого призначення. До

першої групи затрат відносяться вкладення, що спрямовуються на створення

основних фондів промисловості, сільського господарства, торгівлі,

громадського харчування, заготівель, будівництва, транспорту. До капітальних

вкладень, пов'язаних з відтворенням основних фондів невироб­ничого

призначення, відносяться затрати на будівництво житла, об'єктів комунального

та побутового призначення, навчальних закладів, закладів культури, охорони

здоров'я.

У практиці господарської діяльності підприємств застосову­ються два способи

ведення робіт, пов'язаних з капітальними вкладеннями: підрядний і

господарський.

При підрядному способі будівельно-монтажні роботи з капі­тального будівництва

виконуються силами госпрозрахункових будівельних організацій. Підприємства й

організації споживчої кооперації, для яких виконуються будівельно-монтажні

роботи, вважаються замовниками, а підрядні будівельні організації

(об'єднання, будівельні, монтажні, ремонтно-будівельні управ­ління,

будівельні дільниці) — підрядниками. Підрядники здійс­нюють роботи з

капітального будівництва для підприємств-за-мовників, згідно з договорами,

які укладаються на весь термін будівництва. Ними передбачається прийняття

підрядником зо­бов'язань щодо виконання своїми силами та засобами

будівни­цтва об'єкта відповідно до проекту та вимог діючих будівельних норм і

правил. Замовник повинен надати підряднику будівель­ний майданчик,

затверджену проектно-кошторисну документа­цію та забезпечити своєчасне

фінансування будівництва, прий­няття завершених будівництвом об'єктів, а

також оплату вартості виконаних будівельно-монтажних робіт.

Для виконання окремих видів будівельно-монтажних робіт підрядник має право

залучати інші спеціалізовані підрядні орга­нізації, з якими укладаються

договори субпідряду. Однак зазна­чимо, що відповідальність перед замовником

за якість викона­них робіт несе основний (генеральний) підрядник.

Беручи до уваги те, що підрядні будівельні організації мають постійну

матеріально-технічну базу, необхідне обладнання, ме­ханізми, кваліфіковану

робочу силу, при підрядному способі ка­пітальних вкладень забезпечується

якісне виконання будівельно-монтажних робіт сучасними методами будівництва,

підвищення ефективності капітальних вкладень, що свідчить про його переваги.

Наявність власної будівельної індустрії в системі спожив­чої кооперації

засвідчує можливість ширшого впровадження під­рядного способу ведення робіт,

пов'язаних з капітальними вкладеннями, у практику функціонування

господарюючих суб'єктів Системи.

При господарському способі будівництва підприємства й ор­ганізації виконують

будівельно-монтажні роботи власними сила­ми без залучення підрядників.

Забудовники поєднують у одній юридичній особі і замовника, і підрядника. З

цією метою підприємства, організації створюють спеціалізовані будівельно-

монтажні бригади, дільниці, управління, самостійно забезпечують будівельно-

монтажне виробництво будівельними матеріалами, обладнанням, інструментами,

будівельними механізмами, робочою силою, а також самостійно виконують усі

інші види робіт, пов'язаних з будівництвом.

1.2. Інформаційна база аналізу формування і використання капітальних вкладень

на підприємстві.

Капітальні вкладення — це використання фінансо­вих ресурсів на

відтворення (просте й розширене) основних засобів виробничого і невиробничого

призна­чення, на створення нових, реконструкцію і розвиток наявних основних

засобів, включаючи об'єкти соціаль­ної сфери (будівництво житла, заклади

культури, охорону здоров'я тощо).

Відповідно до Закону України «Про підприємства в Україні» джерелами

формування майна підприємства і, отже, джерелами капітальних вкладень можуть

бути:

• власні фінансові ресурси (власний капітал), в тому числі прибуток,

одержаний від реалізації продукції, робіт, по­слуг, а також від інших видів

господарської діяльності;

• амортизаційні відрахування на повне відтворення основ­них засобів;

• бюджетні асигнування;

• кредити комерційних банків та інших юридичних осіб;

• безоплатні або благодійні внески, пожертвування органі­зацій, підприємств

і громадян;

• інші джерела, не заборонені законодавчими актами.

Законом України «Про оподаткування прибутку під­приємств» підприємствам усіх

форм власності надане право протягом року включити до валових витрат будь-які

витрати, пов'язані з поліпшенням основних засобів (поточний, середній,

капітальний ремонт, реконструкція, модернізація), на суму, що не перевищує

п'яти відсотків сукупної балансової вартості груп основних засобів на початок

року. Отже, частина витрат на капітальні вкладен­ня у вигляді витрат на

реконструкцію та модернізацію основних засобів може бути включена до складу

валових витрат. Це — суттєва податкова пільга підприємствам, які здійснюють

такі витрати.

В умовах ринкової економіки найбільша питома вага у складі джерел

фінансування капітальних вкладень (у тому числі у підприємств державної форми

власності) належить власним фінансовим ресурсам підприємств. Це головним

чином прибуток, амортизаційні відрахування та інші кошти підприємств, які

мають назву децентралізованих джерел капітальних вкладень. До складу

децентралізованих належать також капіталовкладення за рахунок банківських

кредитів, якщо вони надаються на основі кредитних угод між підприємствами і

комерційними банками.

Незалежно від джерел фінансування децентралізованих капітальних вкладень

підприємства до початку фінансу­вання витрат розробляють і затверджують

титульні списки (перелік об'єктів, що підлягають фінансуванню), проект­но-

кошторисну документацію, залучаючи в разі необхід­ності до цієї роботи

спеціалізовані проектно-конструк­торські інституції. Самостійно підприємства

визначають і спосіб ведення будівельно-монтажних робіт — підрядний чи

господарський.

За підрядного способу ведення робіт доручається одній або кільком

спеціалізованим будівельно-монтажним орга­нізаціям. Найчастіше підрядниками

виступають будівельні трести, будівельні управління, пересувні механізовані

колони та ін. В основі взаємовідносин між підприємством-замовником і

підрядником лежить договір підряду, не­від'ємною частиною якого є графіки

виконання робіт.

Замовник сплачує вартість витрат, пов'язаних із прове­денням робіт підрядними

організаціями, безпосередньо зі свого розрахункового рахунку в комерційному

банку, використовуючи, як правило, форму розрахунків платіж­ними дорученнями.

Вони виписуються й передаються до банку на підставі двосторонніх актів про

виконання робіт. Банки не контролюють ці розрахунки, як не контролюють і

оформлення фінансування й хід будівництва, тобто всю відповідальність за

цільове та ефективне використання коштів на капітальні вкладення несуть

самі учасники інвестиційного процесу, що відбувається за рахунок

децентралізованих джерел.

Господарський спосіб ведення будівельно-монтажних робіт передбачає

проведення, робіт власними силами й засобами самого підприємства, тобто без

залучення сто­ронніх підрядних будівельних організацій. При цьому спо­собі

виконання робіт джерелом капітальних вкладень мо­жуть бути ресурси, які

мобілізуються в самому будівництві. До таких джерел належать економія від

зниження собівартості будівельно-монтажних робіт, зменшення запасів

нормованих активів, інші кошти.

Підприємство-інвестор, що проводить роботи госпо­дарським способом, з

банківського рахунку сплачує всі витрати на будівництво, включаючи придбання

будівель­них матеріалів, устаткування, деталей, блоків, конструкцій, одержує

кошти на виплату заробітної плати робітникам і службовцям тощо. Якщо у складі

підприємства є відділ капітального будівництва (ВКБ), що має власний

поточ­ний рахунок у банку, між ВКБ і підприємством виникають розрахунки за

виконані будівельно-монтажні роботи: кошти з поточного рахунку основної

діяльності підприємства переносяться на рахунок ВКБ. Всі ці грошові

розрахунки також не підлягають банківському контролю.

Під централізованими капітальними вкладеннями розуміють витрати, які

здійснюються за рахунок централізованих джерел фінансування — коштів

дер­жавного бюджету або тих, які надаються підпри­ємству в системі

внутрішньогалузевого перерозпо­ділу відповідними органами управління.

Ці кошти мають дедалі меншу питому вагу в загальному обсязі капіталовкладень

діючих підприємств; вони на­правляються головним чином на будівництво нових

підприємств та об'єктів соціального призначення.

Обсяги цих капіталовкладень, титульні списки, проек­тно-кошторисна

документація, джерела фінансування централізованих капіталовкладень

визначаються і затверд­жуються міністерствами, відомствами, іншими органами

управління. Банки фінансують централізовані капіталовкладення, виходячи з

планів фінансування, зі спеціально відкритих для цієї мети рахунків. При

цьому вони здій­снюють контроль за виконанням усіх параметрів плану

фінансування.

1.3. Методика аналізу і оцінки формування і використання капітальних вкладень

на підприємстві.

Ефективність капітальних вкладень характеризує економіч­ний або соціальний

результат, що досягається їх реалізацією в практику функціонування

господарюючих суб'єктів, а також до­цільність їх здійснення. У сучасних

умовах у вітчизняній прак­тиці економічна ефективність капітальних вкладень

визначаєть­ся співставленням ефекту (результату) і величини капітальних

витрат, що обумовили цей ефект. Показником, що відбиває еко­номічний ефект

капітальних вкладень на підприємствах, є при­ріст прибутку, що визначається

як різниця величини прибутку за кінцеві роки попереднього і розрахункового

періодів.

Для розрахунку економічної ефективності капітальних вкла­день застосовують

два взаємопов'язані показники: коефіцієнт економічної ефективності

(прибутковості) капітальних вкладень та період (строк) окупності капітальних

вкладень.

Коефіцієнт економічної ефективності капітальних вкладень характеризується

відношенням приросту прибутку до величини капітальних вкладень і визначається

за формулою:

Курсовая: Капітальні вкладення

де Е — коефіцієнт економічної ефективності;

П1 — прибуток кінцевого року розрахункового періоду;

По — прибуток кінцевого року попереднього періоду;

К — обсяг капітальних вкладень.

Розрахунок коефіцієнта економічної ефективності капіталь­них витрат для

об'єктів, що споруджуються, здійснюється за формулою:

Курсовая: Капітальні вкладення

де П — загальна сума прибутку за рік.

Другий показник — строк (період) окупності капітальних вкладень визначається

як відношення обсягів капітальних вкла­день до економічного ефекту і є

зворотним попередньому показ­нику економічної ефективності капітальних

вкладень:

Курсовая: Капітальні вкладення Курсовая: Капітальні вкладення

де Т — строк (період) окупності капітальних вкладень.

Цей показник дозволяє визначити період, протягом якого капітальні витрати

будуть відшкодовані за рахунок економічного ефекту.

Викладена методика визначення ефективності капітальних витрат дозволяє

розрахувати загальну економічну ефективність здійснюваних реальних інвестицій

шляхом обчислення очікува­ного коефіцієнта прибутковості інвестування. Проте

її застосування не дає можливості отримати достатньо об'єктивну оцінку

доцільності реальних інвестицій в умовах формування ринкових відносин. Це

зумовлюється тим, що вона:

1) обмежує грошові потоки лише прибутком, хоча зарубіж­ний досвід оцінки

ефективності капітальних вкладень свідчить Яро те, що в реальній практиці

інвестиції повертаються у вигляді грошового потоку (cash-flow), який

складається із суми чистого прибутку й амортизаційних відрахувань;

2) не враховує чинник часу, тому що показники (прибуток, обсяги капітальних

вкладень), які використовуються для визначення економічної ефективності

капітальних вкладень, не приво­дься до теперішньої вартості;

3) дозволяє отримати лише однобічну оцінку ефективності капітальних вкладень,

тому що обидва вищерозглянуті показники ґрунтуються на використанні однакових

вихідних даних (суми прибутку й обсяги капітальних вкладень);

4) не враховує існуючі в ринковій економіці господарський ризик та інфляцію.

Таким чином, з переходом до ринкових відносин виникає по­треба у використанні

таких методичних основ оцінки доцільнос­ті капітальних вкладень, які дали б

можливість усунути перера­ховані недоліки, що властиві офіційній методиці

визначення по­казників економічної ефективності капітальних вкладень. При

цьому заслуговують на увагу базові принципи і методичні підхо­ди, що

використовуються в практиці оцінки ефективності реаль­них інвестицій у

країнах з розвиненою ринковою економікою.

1.4. Показники, що характеризують ефективність використання капітальних

вкладень на підприємстві.

Вкладення капіталу повинно бути ефективним. Під ефективністю використання

капіталу розуміється величина прибутку на один карбованець вкладеного

капіталу.

Йдеться про комплексне поняття, що включає в себе рух оборотних коштів,

основних фондів, нематеріальних активів. Тому аналіз використання капіталу

проводиться по окремим його частинам, після цього робиться зведений аналіз.

1. Ефективність використання оборотних коштів характеризується передусім

їхньою оберненістю. Під оберненістю засобів розуміється тривалість

проходження засобами окремих стадій виробництва і обігу. Час, протягом якого

оборотні кошти знаходяться в обороті, тобто послідовно переходять з однієї

стадії в іншу, складає період обороту оборотних коштів.

Оберненість оборотних коштів обчислюється тривалістю одного обороту в днях

(оборотність оборотних коштів в днях) або кількістю обертів за звітний період

(коефіцієнт оберненості). Тривалість одного обороту в днях являє собою

відношення суми середнього залишку оборотних коштів до суми одноденної

виручки за період, що аналізується:

Курсовая: Капітальні вкладення , (1)

де Z – оберненість оборотних коштів, днів;

О – середній залишок оборотних коштів, грн.;

t – число днів періоду ,що аналізується (90, 360);

Т – виручка від реалізації продукції за період, що аналізується, грн.

Коефіцієнт оберненості засобів характеризує розмір обсягу виручки від

реалізації в розрахунку на 1 грн. оборотних коштів. Він визначається як

відношення суми виручки від реалізації продукції до середнього залишку

оборотних коштів по формулі:

Курсовая: Капітальні вкладення , (2)

де КО – коефіцієнт оберненості, звороту;

Т – виручка від реалізації продукції за що аналізується період, грн.;

О – середній залишок оборотних коштів, грн.;

Коефіцієнт оберненості засобів - це фондовіддача оборотних коштів. Збільшення

його свідчить про більш ефективне використання оборотних коштів. Коефіцієнт

оберненості одночасно показує кількість обертів оборотних коштів за період,

що аналізується, і може бути розрахований діленням кількості днів періоду, що

аналізується на тривалість одного обороту в днях (оберненість в днях):

Курсовая: Капітальні вкладення , (3)

де КО – коефіцієнт оберненості засобів, обертів;

t – кількість днів періоду, що аналізується (90, 360);

Z – оберненості оборотних коштів, днів.

Важливим показником ефективності використання оборотних коштів є також

коефіцієнт завантаження засобів в обігу. Коефіцієнт завантаження засобів в

обігу характеризує суму оборотних коштів, що авансуються на 1 грн. виручки

від реалізації продукції. Іншими словами, він являє собою оборотну

фондомісткість, тобто затрати оборотних коштів (в копійках) для одержання 1

грн. реалізованої продукції (робіт, послуг). Коефіцієнт завантаження засобів

в звороті являє собою відношення середньої остачі оборотних коштів до суми

виручки від реалізації продукції:

Курсовая: Капітальні вкладення , (4)

Де КЗ – коефіцієнт завантаження засобів в обороті, коп.;

О – середній залишок оборотних коштів, грн.;

Т – виручка від реалізації продукції за період, що аналізується, грн.

100 – перевод гривень в копійки.

Коефіцієнт завантаження засобів в звороті (КЗ) - величина, зворотна

коефіцієнту оборотності засобів (КО). Чим менший коефіцієнт

завантаження засобів, тим ефективніше використовуються оборотні кошти.

2. Ефективність використання основних фондів вимірюється показниками

фондовіддачі і фондомісткості.

Фондовіддача основних фондів встановлюється відношенням обсягу виручка від

реалізації продукції до середньої вартості основних фондів:

Курсовая: Капітальні вкладення , (5)

де Ф – фондовіддача, грн.:

Т – обсяг виручки від реалізації продукції, грн.,

С – середньорічна вартість основних фондів, грн.

Зростання фондовіддачі свідчить про підвищення ефективності використання

основних фондів.

Фондомісткість продукції є величина, зворотна фондовіддачі. Вона характеризує

затрати основних засобів (в копійках), що авансуються на один карбованець

виручки від реалізації продукції:

Курсовая: Капітальні вкладення , (6)

Де ФВ – фондомісткість продукції, коп.;

С – середньорічна вартість основних фондів, грн.;

Т – виручка від реалізації продукції, грн.,

100 – перевод гривень в копійки.

Зниження фондомісткості продукції свідчить про підвищення ефективності

використання основних фондів.

Показник фондовіддачі тісно пов'язаний з продуктивністю праці і

фондоозброєністю праці, що характеризується вартістю основних фондів, що

приходяться на одного робітника.

Маємо:

Курсовая: Капітальні вкладення ; (7) Курсовая: Капітальні вкладення ; (8)

Курсовая: Капітальні вкладення ; (9) Курсовая: Капітальні вкладення ; (10)

Курсовая: Капітальні вкладення ; (11) Курсовая: Капітальні вкладення ; (12)

де В – продуктивність праці, грн.;

R – чисельність робітників, чоловік;

ФВ – фондоозброєність праці, грн.;

Ф – фондовіддача основних фондів, грн.

Таким чином, основною умовою зростання фондовіддачі є перевищення темпів

росту продуктивності праці над темпами росту фондоозброєності праці.

3. Ефективність використання нематеріальних активів вимірюється, як і

використання основних фондів, показниками фондовіддачі і фондомісткості.

4. Ефективність використання капіталу в цілому наступна. Капітал в цілому

являє собою суму оборотних коштів, основних фондів, нематеріальних активів.

Ефективність використання капіталу найкраще характеризується його

рентабельністю. Рівень Рентабельності капіталу вимірюється відсотковим

відношенням балансового прибутку до величини капіталу.

Рівень Рентабельності капіталу може бути висловлений наступною формулою, що

характеризує його структуру:

Курсовая: Капітальні вкладення , (13)

де Р – рівень рентабельності капіталу, %;

П – балансовий прибуток, грн.;

Т – виручка, грн.;

КО – ккоефіцієнт оберненості засобів, обертів;

Ф – фондовіддача основних фондів, грн.;

ФН – фондовіддача нематеріальних активів, грн.

Дана формула показує, що рівень рентабельності капіталу знаходиться в прямій

залежності від рівня балансового прибутку на 1 грн. виручки, коефіцієнта

оборотності оборотних коштів, фондовіддачі основних фондів, фондовіддачі

нематеріальних активів.

2. Аналіз і оцінка формування і використання капітальних вкладень на

підприємстві ВП "Ременерго".

2.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства.

В ВП "Ременерго" входить 2 структурних підрозділи, які знаходяться в

Львівській і Черкаській областях.

Черкаський механічний цех і Гельмязівська дільниця вико­нують роботи по

виготовленню засобів малої механізації, а Добротвірський цех займаються

ремонтом обладнання на ДРЕС і електростанціях.

2003 рік підприємство завершило з такими показниками:

Таблиця № 1. Фінансові результати 2003 р.

Показники0диниця виміруФактично
Обсяг товарної продукціїтис. грн.267

Середньоспискова чисельність

всього

ППП

чол.

70

69

0бсяг реалізованої продукціїтис. грн.348
Собівартість реалізованої продукції тис. грн.271
Прибуток від реалізації тис. грн.19
Балансовий прибуток тис. грн.31
Продуктивність праці грн.4,97
Рентабельність витрат%7,01

Заробітна плата виплачувались по тарифним ставкам, посадовим окладам і

відрядним розцінкам згідно з галузевою тарифною угодою та "Положення пре

оплату праці, та "Положення про преміювання". Середньоспискова чисельність

всього персоналу за 2003 рік - 70 чоловік.

У 2003 році на оплату праці використано 135283,2 грн. Середня заробітна плата

по підприємству на 1-го працюючого - 159,79 грн. Середня заробітна плата 1-

го працюючого ППП в 2003 році - І60,42 грн.

Для виробництва засобів малої механізації і послуг стороннім організаціям,

підприємство через службу матеріально-технічного забезпечення придбало

металопрокат, інструменти, комплектуючі, спецодяг і др. матеріали

безпосередньо по прямим зв'язкам з заводами-виготовлювачами і АО

"Черкасголовпостач".

Підприємство має своє складське господарство, яке складає­ться із

матеріального складу, в кількості 1 площадки зовнішнього складування.

Стан складського господарства задовільний.

Потужність підприємства характеризується наступними даними із наявності

виробничих верстатів із них:

токарних верстатів 8 одиниць

фрезерних верстатів 7

строгальних верстатів 4

сверлільних верстатів 8

заточних верстатів 7

прес-ножиць 5

ножиць-гильотін 3

підйомно-транспортне 4

обладнання електрозварювальне 10

Устаткування має задовільний стан, відповідає умовам праці та техніки

безпеки. 30% обладнання потребує необхідних вкладень для виконання поточних

ремонтів. Середній вік устаткування складає 10-20 років.

2.2. Аналіз джерел формування капітальних вкладень.

Діяльність підприємства в умовах ринкової економіки (будь-якої форми

власності, організаційно-правового статусу і галузевої спрямованості)

безпосе­редньо залежить від фінансового капіталу, обсяг і структура якого

визнача­ються рядом факторів. Основні серед них такі:

1) теоретична і практична можливості залучення додаткових фінансових ресурсів

із різних джерел;

2) форми власності та організаційно-правові форми підприємництва;

3) галузева приналежність підприємства;

4) стратегічні цілі й поточні завдання підприємницької діяльності;

5) новостворене або чинне підприємство;

6) проектні чи фактичні розміри підприємства;

7) вартість фінансових ресурсів на ринку капіталів;

8) структура фінансового капіталу, то формується;

9) віддаленість від ринків ресурсів, товарів і капіталів;

10) загальноекономічна і політична ситуація н країні;

11) рівень загального керівництва підприємством.

Зазначені фактори впливають не тільки на обсяг і структуру фінансового

капіталу, а й на вибір джерел його формування, який істотно відрізняється у

новостворених і чинних підприємств.

Для новостворюваного підприємства коло можливих джерел формування фінансового

капіталу залежить насамперед від форми власності, організацій­но-правового

статусу підприємства, його галузевої приналежності й проектних розмірів.

Водночас як для чинних підприємств поряд із названими факторами істотне

значення має стан виробничо-збутової і фінансової діяльності, що дає змогу

використовувати внутрішні фінансові можливості підприємства. Однак форма

власності й організаційно-правовий статус підприємства є виз­начальними при

виборі джерел формування фінансового капіталу незалежно від того, чи є дане

підприємство чинним або заново організованим.

В умовах ринкової економіки для підприємств усіх форм власності й

ор­ганізаційно-правового статусу основними джерелами формування фінансово­го

капіталу можуть бути як власні фінансові ресурси, так і позикові.

Утворення власного фінансового капіталу може відбува­тися за рахунок

зовнішніх і внутрішніх джерел власних коштів.

До зовнішніх джерел формування власного фінансового капіталу належать, по-

перше, кошти, що формуються як за рахунок особистих внесків, так і за рахунок

можливостей фінансового ринку; по-друге, кошти, то формують­ся у порядку

розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів у масштабах економічної

системи держави

Зовнішні джерела формування власного фінансового капіталу дають змогу

новостворюваним підприємствам формувати свій початковий фінансовий капітал, а

чинним суб'єктам господарювання — збільшувати розміри й удосконалювати його

структуру. У ринковій економіці найбільше значення мають джерела фінансових

ресурсів, що мобілізуються за рахунок можливостей фінансового ринку. У

перехідній же економіці поки що значну роль відіграють кошти, які надходять

шляхом перерозподілу фінансових ресурсів.

До внутрішніх джерел формування фінансового капіталу належать фінансові

ресурси, які формуються в процесі виробничо-фінансової, діяльності

підприємства.

Внутрішні джерела створення власних фінансових ресурсів мають велике значення

для формування фінансового капіталу підприємства. Ними забезпечуються

розширене відтворення і фінансова стабільність суб'єктів господарювання.

Серед джерел створення власного фінансового капіталу найсуттєвішими є

прибуток і амортизаційні відрахування. Саме ці зазначені джерела в основно­му

забезпечують формування власного фінансового капіталу у масштабах

еко­номічної системи держави.

Позиковий фінансовий капітал підприємств може також утворюватися за рахунок

двох основних груп джерел позикових коштів.

Перша група – зовнішні джерела позикових коштів. Ця група джерел складається

з двох підгруп — зовнішні довгострокові й зовнішні короткостро­кові джерела

позикового фінансового капітану.

Для формування довгострокового позикового фінансового капіталу

вико­ристовуються зовнішні довгострокові фінансові ресурси і, у першу чергу,

дов­гострокові облігаційні позики, довгострокові банківські кредити і

фінансовий лізинг. У сніговій практиці активно використовується й

довгостроковий по­датковий кредит і податкові пільги.

Зовнішні короткострокові позикові фінансові ресурси використовуються при

формуванні короткострокового позикового фінансового капіталу, для чо­го

придатні насамперед короткострокові банківські кредити і товарний

(комерційний) кредит.

Друга група — внутрішні джерела позикових коштів, до яких входять по­лкові

фінансові ресурси, що утворюються за рахунок відстрочених і прострочених

зовнішніх довгострокових і короткострокових зобов'язань. При нормальній

ринковій економіці обсяг таких позикових ресурсів не досить значний. Однак у

перехідний період ці позикові кошти використовуються досить активно для

формування довгострокового і короткострокового позикового фінансового

капіталу.

2.3. Аналіз ефективності використання капітальних вкладень.

Для проведення аналізу використання капіталу необхідно визначити ефективність

використання оборотних та основних коштів.

Ефективність використання оборотних коштів.

Для проведення аналізу використання оборотних коштів необхідно розрахувати

оберненість оборотних коштів, коефіцієнт оберненості оборотних коштів,

коефіцієнт завантаження, фондовіддачу та фондоємкість.

Оберненість оборотних коштів за 2001 р. розраховується за формулою (1).:

Z96 = 24,083 * 360 / 225,2 = 38,5 днів.

Оберненість оборотних коштів за 2002 та 2003 р.р. розраховується аналогічно,

результати занесено до таблиці №2

Коефіцієнт оберненості коштів розраховується за формулою (2). КО для 2001 р.:

КО = 360 / 38,5 = 9,35 об.

Коефіцієнт оберненості за 2002 та 2003 р.р. розраховується аналогічно,

розрахунки занесено до таблиці №9.

Коефіцієнт завантаження розраховується за формулою (4). Кз для 2001 р.:

Кз = 24,083 / 225,2 * 100 = 10,69 коп.;

Для Кз за 2002 та 2003 р.р. розраховується аналогічно розрахунки занесено до

таблиці №9.

Таблиця № 2. Аналіз оберненості оборотних коштів ВП “Ременерго”.

Показник 2001р.2002р.

Абсолютна

різниця

Відносна

різниця

2003р.

Абсолютна

різниця

Відносна

різниця

Виручка, тис. грн.

225,2

494

+268,8

+119,4%

348

–146

–29,56%

Кількість днів

аналізую чого

періоду, днів

360

360

–––

–––

360

–––

–––

Денна виручка,

тис. грн.

0,626

1,372

+0,746

+119%

0,967

–0,405

–29,56%

Наявність власних

оборотних коштів,

тис. грн.

289

355

+66

+22,84%

322

–33

–9,3%

Середній залишок

оборот. коштів,

тис. грн.

24,083

29,583

+5,5

+22,84%

26,833

–2,75

–9,3%

Тривалість одного

обороту, днів

38,5

21,6

–16,9

–43,9%

27,8

+6,2

+27,8%

Коефіцієнт

оберненості коштів

9,35

16,67

+7,32

+78,3%

12,98

–3,69

–22,14%

Коефіцієнт

завантаження, коп.

10,69

5,99

–4,7

–43,97%

7,71

+1,72

+28,71%

За даними таблиці №2 оберненість оборотних коштів “Ременерго” за 2002 р. в

порівнянні з 2001 р. зменшилось на 16,9 днів. це привело до збільшення

коефіцієнта оберненості на 78,3%, і до зниження коефіцієнта завантаження на

4,7 коп. (з 10,69 до 5,99 коп.).

Зміна швидкості обертання оборотних коштів була досягнута результаті

взаємодії двох факторів: збільшення виручки на 268,8 тис грн.. (з 225,4 до

492 тис. грн.) та збільшення середнього залишку оборотних коштів на 5,5 тис.

грн. Вплив кожного з цих факторів на загальне прискорення оберненості

оборотних коштів характеризується таким чином:

1. Зростання об’єму виручки прискорив оберненість оборотних коштів на 20,94

днів:

24085 / 1372 – 38,5 = –20,94 днів

2. Збільшення середнього залишку оборотних коштів на 5,5 тис. грн. затягнуло

оберненість коштів на 4,009 днів:

5,5 / 1,372 = 4,009 днів;

Всього – 20,94+4,009 = – 16,937 дня.

Прискорення оберненості оборотних коштів на 16,9 дня звільнило з обороту

грошові засоби на суму 23,187 тис. грн.:

– 16,6 * 1,372 = – 23,187 тис. грн.

Величину економічного ефекту, отриманого від прискорення оберненості

оборотних коштів, можна визначити, використовуючи коефіцієнт завантаження

засобів в обігу. Так, якщо в 2001 р. для отримання 1 грн. виручки було

затрачено 10,69 коп., то в 2002 р. – лише 5,99 коп. Таким чином, загальна

сума економії оборотних коштів із всього об’єму виручки складає 23,218 тис.

грн.:

– 4,7 * 494000 / 100 = – 23,218 тис. грн.

Різниця в 31 грн. пояснюється округленням цифр при розрахунках.

З таблиці №2 видно, що оберненість оборотних коштів «Ременерго» за 2003 р. в

порівнянні з 2001 р. збільшилось на 6,2 днів. Це призвело до зменшення

коефіцієнту оберненості на 3,69 ( з 16,67 до 12,98 днів), та збільшення

коефіцієнту завантаження на 1,72 коп.

Зміна швидкості оберту оборотних коштів була наслідком зменшення об’єму

виручки на 146 тис. грн.. та на 2,75 тис. грн. зменшення середнього залишку

оборотних коштів. Вплив цих факторів на прискорення оберненості коштів

характеризується таким чином:

1. Зменшення виручки уповільнило оберненість оборотних коштів на 8,99 днів:

29,583 / 0,967 – 21,6 = 8,99 днів;

2. Зменшення середнього залишку оборотних коштів на 2,75 тис. грн..

прискорило на 2,66 днів:

– 2,75 / 0,967 = – 2,66 днів.

Всього = 8,99 – 2,66 = 6,33 дня.

Уповільнення оберненості оборотних коштів на 6,2 дні, додатково ввело в обіг

грошових засобів на суму 5,995 тис. грн.:

6,32 * 0,967 = 5,995 тис. грн.

В порівнянні з 2002 р. (5,99 коп.) у 2003 р. для отримання 1 грн. виручки

було затрачено 7,71 коп. Сума збільшення об’єму оборотних коштів в об’ємі

виручки складає 5985,6 грн.:

1,72 * 348000 / 100 = 5985,6 грн.

Різниця в 10 грн. обумовлена округленнями при розрахунках.

Ефективність використання основних фондів вимірюється показниками

фондовіддачі та фондоємкості.

Фондовіддача основних фондів розраховується за формулою (5). Для 2001 р.

фондовіддача дорівнює:

Ф96 = 225,2 / 336 = 0,67

Для 2002 та 2003 р.р. фондовіддача розраховується аналогічно, результати

занесені в таблицю №3.

Фондоємкість знаходиться за формулою (6). Для 2001 р. фондоємкість дорівнює:

Фє96 = 336 / 225,2 * 100 = 149.

Для 2002 та 2003 р.р. років розрахунок проводиться аналогічно, результати

занесено до таблиці №3.

Таблиця № 3. Аналіз оберненості оборотних коштів ВП “Ременерго”.

Показник 2001р.2002р.

Абсолютна

різниця

Відносна

різниця

2003р.

Абсолютна

різниця

Відносна

різниця

Виручка, тис. грн.

225,2

494

+268,8

+119,4%

348

–146

–29,56%

Вартість основних фондів,тис. грн.

336

306

–30

–8,93%

279

–27

–8,82%

Фондовіддача, грн..

0,67

1,67

+1,0

+149%

1,25

–0,42

–25,15%

Фондоємкість,

коп..

149

61,9

–87,1

–58,46%

80,2

+18,3

+29,56%

За даною таблицею №3 фондовіддача основних фондів у 2002 р. в порівнянні з

2001 р. збільшилася на 1 грн., що у свою чергу знизило фондоємкість на 87

коп. Це позитивно характеризує фінансовий стан і показує на ефективне

використання основних фондів.

В свою чергу, зменшення фондовіддачі за 2003 р. в порівнянні з 2002 р. на 42

коп., призвело до збільшення фондоємкості на 18,3 коп., що в свою чергу

знизило ефективність використання основних фондів, збільшивши витрати на суму

63,684 тис. грн.:

18,3 * 348000 / 100 = 63684 грн.

Як ми уже зазначали, показник фондовіддачі тісно пов’язаний з продуктивністю

праці та фондоозброєністю.

Продуктивність праці розраховується за формулою (7). Для 2001 р.:

В = 225,2 / 70 = 3,217 тис грн.

Для 2002 та 2003 р.р. продуктивність праці розраховується аналогічно,

результати занесені в таблицю № 4.

Фондоозброєність розраховується за формулою (11). Для 2001 р.:

Фв = 336 / 70 = 4,8 тис грн.

Для 2002 та 2003 р.р. фондоозброєність розраховується аналогічно, результати

занесені в таблицю № 4.

Таблиця № 4. Аналіз оберненості оборотних коштів ВП “Ременерго”.

Показник 2001р.2002р.

Абсолютна

різниця

Відносна

різниця

2003р.

Абсолютна

різниця

Відносна

різниця

Виручка, тис. грн.

225,2

494

+268,8

+119,4%

348

–146

–29,56%

Вартість основних фондів,тис. грн.

336

306

–30

–8,93%

279

–27

–8,82%

Фондовіддача основ.фондів, грн.

0,67

1,67

+1,0

+149%

1,25

–0,42

–25,15%

Фондоозброєність праці одного середньоспискового робітника, тис. грн.

4,8

4,37

–0,43

–8,96%

3,99

–0,38

–8,7%

Середньоспискова

чисельність, чол.

70

70

–––

–––

70

–––

–––

Продуктивність праці одного середньоспискового робітника, тис. грн.

3,2

7,057

+3,857

+120,5%

4,97

–2,09

–29,57%

З таблиці видно, що у 2002 р. збільшення продуктивності праці на 120,9%

призвело до збільшення фондовіддачі основних фондів на 149%.

У 2003 р. ситуація змінюється протилежно і зменшення продуктивності

призводить до зменшення фондовіддачі.

Ефективність використання капіталу.

Як вже зазначалося, капітал в цілому представляє собою суму оборотних коштів,

основних коштів та нематеріальних активів. Ефективність використання капіталу

характеризується його рентабельністю (формула (13)):

Р96 = 29,1 * 100 / 225,2 * 1 / (1 / 9,35 + 1 / 0,67) = 8,08 %.

Рівень рентабельності капіталу за 2002 та 2003 р.р. розраховується

аналогічно, результати занесено до таблиці №5.

Таблиця № 5. Аналіз оберненості оборотних коштів ВП “Ременерго”.

Показник 2001р.2002р.

Абсолютна

різниця

Відносна

різниця

2003р.

Абсолютна

різниця

Відносна

різниця

Виручка, тис. грн.

225,2

494

+268,8

+119,4%

348

–146

–29,56%

Балансовий прибуток

29,1

63

+33,9

+116,5%

31

–32

–50,8%

Балансовий прибуток у % до виручки

12,2%

12,75%

–0,21

–1,32%

8,91

–3,84

–30,12%

Вартість основних фондів, тис. грн.

336

306

–30

–8,93%

279

–27

–8,82%

Середній залишок

оборот.коштів,

тис. грн..

24,083

29,583

+5,5

+22,84%

26,833

–2,75

–9,3%

Фондовіддача основ.фондів, грн.

0,67

1,67

+1,0

+149%

1,25

–0,42

–25,15%

Коефіцієнт

оберненості оборотних коштів

9,35

16,67

+7,32

+78,3%

12,98

–3,69

–22,14%

Загальна сума капіталу

360,083

335,583

–24,5

–6,8%

305,833

–29,76

–8,87%

Рівень рентабельності

8,08

8,4

0,32

+3,96%

7,81

–0,69

–7,024%

Підвищення рівня рентабельності капіталу у 2002 р. на 3,96 5 пов’язано зі

збільшенням середнього залишку оборотних коштів та збільшення балансового

прибутку на 33,9 тис. грн. (з 29,1 тис. грн. до 63 тис. грн.).

У 2003 р. зниження рівня рентабельності пов’язане з підвищенням собівартості

продукції на 5,39 % (з 73,89% до 77,87% частки у виручці), зниженням

коефіцієнту оберненості оборотних коштів з 16,67 до 12,98 та зниженням

балансового прибутку на 32 тис. грн.

2.4. Основні напрямки підвищення ефективності використання капітальних

вкладень на підприємстві.

На рівень ефективності використання капітальних вкладень, їхню

результативність (віддачу) впли­ває велика кількість різноманітних

організаційно-економічних чинників. Без ретельного врахуван­ня таких у

практиці сучасного господарювання не­можливо досягти максимальної

прибутковості інвестування вироб­ництва та інших сфер діяльності підприємств.

Найбільш істотний вплив на ефективність капітальних вкладень справляють групи

чинників, що визначають структуру і тривалість інвестиційно-відтворювальних

процесів, ефектоутворюючу спроможність еко­номічних методів управління ними з

боку відповідних суб'єктів господарювання.

Високий рівень ефективності виробничих інвестицій значною мірою пояснюється

прогресивністю елементно-технологічної та відтворювальної їхньої структури.

Що вища за величиною частка витрат на створення чи оновлення активної частини

основних фондів підприємств, то більшою є віддача капітальних вкладень. Це

зумовлює необхідність ретельного економічного обгрунтування частки

капітальних витрат на придбання виробничо-технологічно­го устаткування для

кожного проекту (варіанта) інвестування дію­чого або споруджуваного

підприємства. Особливо активними та цілеспрямованими мають бути дії для

оптимізації відтворюваної структури капітальних вкладень. Практичне

здійснення таких дій зв'язане з вирішенням двох головних завдань:

1) збільшення віднос­ного обсягу інвестицій у відшкодування (просте

відтворення) вар­тості машин та устаткування від усієї суми накопиченого

амортиза­ційного (реноваційного) фонду;

2) встановлення раціональних про­порцій чистих капітальних вкладень у різні

форми розширеного відтворення основних фондів і формування необхідних

виробни­чих потужностей підприємств.

Чи не найбільші можливості підвищення ефективності викори­стання капітальних

вкладень зумовлюються організацією сучасної проектно-кошторисної справи і

забезпеченням завдяки цьому ви­сокої економічної ефективності проектних

рішень. Саме у про­цесі розробки проектів розширення та реконструкції діючих

і спо­рудження нових виробничих об'єктів (підприємств) мають бути використані

найновітніші досягнення в галузі техніко-технологічних та організаційних

рішень, будівельних матеріалів і конструкцій, просторового розміщення

будівель (споруд); обґрунтовані і прий­няті для розрахунків зменшені проти

минулого періоду та інших аналогічних об'єктів питомі капітальні вкладення; а

також реаль­на кошторисна вартість усього обсягу робіт за відповідною фор­мою

відтворення основних фондів.

Курсовая: Капітальні вкладення

Рис. 1. Основні організаційно-економічні чинники підвищення ефективності

капітальних вкладень.

Великим і досі маловикористовуваним резервом підвищення ефективності

капітальних вкладень є значне скорочення тривалості всіх стадій

інвестиційного циклу — від проектування до освоєння введених в дію виробничих

об'єктів та об'єктів соціальної інфра­структури. Як свідчить аналіз

фактичного стану справ на під­приємствах багатьох галузей народного

господарства України, три­валість реконструкції (розширення) діючих і

спорудження нових виробничих об'єктів перевищує існуючі нормативи в

середньому в два рази, а проектування та освоєння — приблизно в півтора раза.

До цього треба додати, що чинні в Україні нормативи тривалості окремих стадій

інвестиційного циклу вже й так є істотно більши­ми, ніж у багатьох зарубіжних

країнах з розвиненою ринковою еко­номікою.

Здійснювані з метою збільшення віддачі з кожної грошової оди­ниці капітальних

вкладень технічні, технологічні та організаційні заходи не можуть забезпечити

досягнення очікуваних результатів, якщо вони не будуть супроводжуватись

дійовими економічними методами управління інвестиційними процесами в цілому.

Відтак варто наголосити, що: ці методи не застосовуються ізольовано

(само­стійно), а мають бути складовою частиною впроваджуваного загаль­ного

механізму ринкових відносин між усіма суб'єктами господарю­вання;

першочергового вдосконалення потребують методи визначен­ня необхідного обсягу

та оцінки економічної доцільності капіталь­них вкладень, прогнозування

реальної тривалості інвестиційного процесу для функціонально однакових

виробничих об'єктів, систе­ма мотивації інтенсивного інвестування

виробництва.

Висновки і пропозиції.

Високий рівень ефективності виробничих інвестицій значною мірою пояснюється

прогресивністю елементно-технологічної та відтворювальної їхньої структури.

Що вища за величиною частка витрат на створення чи оновлення активної частини

основних фондів підприємств, то більшою є віддача капітальних вкладень. Це

зумовлює необхідність ретельного економічного обгрунтування частки

капітальних витрат на придбання виробничо-технологічно­го устаткування для

кожного проекту (варіанта) інвестування дію­чого або споруджуваного

підприємства. Особливо активними та цілеспрямованими мають бути дії для

оптимізації відтворюваної структури капітальних вкладень. Практичне

здійснення таких дій зв'язане з вирішенням двох головних завдань:

1) збільшення віднос­ного обсягу інвестицій у відшкодування (просте

відтворення) вар­тості машин та устаткування від усієї суми накопиченого

амортиза­ційного (реноваційного) фонду;

2) встановлення раціональних про­порцій чистих капітальних вкладень у різні

форми розширеного відтворення основних фондів і формування необхідних

виробни­чих потужностей підприємств.

Підвищенню ефективності капітальних вкладень сприятиме:

· оптимізація відтворювальної структури капітальних вкладень,

підвищення питомої ваги капітальних витрат на технічне переозброєння діючих

підприємств, їх розширення, реконструкцію;

· широке використання найновітніших досягнень у галузі техніко-

технологічних і організаційних рішень, будівельних матеріалів і конструкцій;

· удосконалення організації і технології будівельно-монтажних робіт;

· підвищення рівня спеціалізації і кооперування в будівництві;

концентрація капітальних вкладень на пускових об'єктах з найвищим ступенем

готовності;

· підвищення якості будівництва; визначення реальної кошторисної

вартості всього обсягу робіт за відповід­ною формою відтворення основних

фондів;

· істотне скорочення тривалості всіх стадій інвестиційного циклу — від

проектування до освоєння введених в дію виробничих об'єктів та об'єктів

соціальної інфраструктури;

· підвищення дієвості економічних методів управління інвестиційними

процесами (визначення необ­хідного обсягу та оцінки економічної доцільності

капітальних вкладень, прогнозування реальної тривалості інвестиційного

процесу, мотивації інтенсивного інвестування виробництва тощо).

Література.

1. “Фінанси підприємств” / під ред. Г. Г. Кірейцева – К.: Либідь, 2001. –

322 с.

2. “Фінанси підприємств і організацій споживчої кооперації” / за ред. О.

Г. Білої. – К.: НМЦ “Укоопосвіта”, 1999. – 520 с.

3. Бандурка О. М., Коробов М. Я. та ін. “Фінансова діяльність

підприємства” – 2-ге вид., - К.: Либідь, 2003. – 384с.

4. Л. А. Лахтіонова “Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання” – К.,

1996. – 345 с.

5. “Економіка підприємства” / За ред. С. Ф. Покропивного. – К.: КНЕУ,

2001. – 528 с.

6. Балабанов И. Т. Анализ и планирование финансов хозяйствующего

субъекта. – М.: Финансы и статистика, 1998.

7. Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. – М.: Финансы и

статистика, 1998.

8. Ефимов О.В. Как анализировать финансовое положение предприятия. – М.,

1995.

9. Житна І.П., Нескреба А.М. Економічний аналіз господарської діяльності

підприємства. – К., 1992.

10. Коваль В.В. Фінансовий аналіз. – К., 1996.

11. Ковалева А.М. Финансы. – М.: Финансы и статистика, 1999.

12. Кондраков М.П. Основы финансового анализа. – М., 1998.

13. Кравченко М.И. Анализ финансового положения предприятия. – М., 1994.

14. Крейнина А.С. Анализ финансового состояния предприятия. – М., 1995.

15. Остаков В.П. Анализ финансовой устойчивости фирмы и процедуры связаные с

банкротством. – М., 1995.

16. Панков Д.А. Современная методика анализа финансового положения

предприятия. – М., 1995.

17. Русак В.А. Фінансовий аналіз господарських суб’єктів. – М., 1997.

18. Сависько В.Г. Аналіз фінансового стану підприємства. – К., 1993.

19. Сугоняко О. А. Аналіз фінансового стану підприємства і шляхи його

оздоровлення // Фінанси України. 1997, №9, стор. 73-76.

20. Хедервик К. Финансово-экономический анализ деятельности предприятия. –

М., 1996.



(C) 2009