Научная Петербургская Академия

Билеты: Щодо визначення поняття стратегія життя

Билеты: Щодо визначення поняття стратегія життя

І.О. Кудінов

Щодо визначення поняття “стратегія життя”

Генеза визначення дефініції “стратегія життя” пов’язана з визначенням двох

складових цього поняття: “стратегія” та “життя”.

Стратегія. Етимологія слова “стратегія” походить від грецького strategos

– “мистецтво генерала” [9, 257]. У Великій Радянській Енциклопедії поняття

“стратегія” визначається, як “можливий відповідно до правил стратегічної гри

спосіб дії гравця чи коаліції” [3, 547]. Першу теоретичну розробку поняття

“стратегія” і його практичне застосування одержало у виді військової стратегії,

як складової частини військового мистецтва, що представляє його вищу частину й

охоплює питання теорії і практики підготовки збройних сил до війни, її

планування та ведення [3, 547].

Галузь управління, точніше, стратегічний менеджмент (управління) визначає

стратегію як “довгостроковий якісно визначений напрямок розвитку організації,

що стосується сфери, коштів і форм її діяльності, системи взаємин усередині

організації, а також позиції організації в навколишньому середовищі” [4,

220]. З погляду американських дослідників М. Мескона, М. Альберта і Ф.

Хедоури стратегія – це “детальний всебічний комплексний план, призначений для

того, щоб забезпечити здійснення місії організації і досягнення її цілей” [9,

257]. На думку автора Р. Фатхутдинова, стратегія являє собою програму, план,

генеральний курс суб'єкта керування по досягненню їм стратегічних цілей у

будь-якій області діяльності [11, 7]. У самому загальному виді стратегія

визначається, як “генеральний напрямок дій організації, проходження якого в

довгостроковій перспективі повинно привести її до мети” [4, 222].

Термін “стратегія” в філософському значенні починає розглядатися в наукових

працях вітчизняних дослідників С.Л. Рубінштейна, Л.Н. Когана, Б.Г. Анан’єва,

Г.М. Андрєєвої, А.Н. Леонт’єва, Н.М. Амо­сова, А.Т. Москаленко і В.Ф.

Сержантова. Однією з перших робіт, що була присвячена проблемі філософського

осмислення поняття “стратегія”, стала монографія К.А. Абульханової-Славскої

“Стратегія життя”. Вона визначала стратегію в широкому змісті, як здатність

особистості з'єднувати “свої індивідуальні особливості, свої статусні і

вікові можливості, власні домагання з вимогами суспільства”, чи у вузькому

змісті, як “спосіб рішення життєвих протиріч” [1, 66-67].

Життя. Велика Радянська Енциклопедія дає нам наступне визначення поняттю

“життя”: “Життя – вища, в порівнянні з фізичною і хімічною, форма існування

матерії” [2, 205-206]. А. Нечипорович визначає життя, як систему добре

збалансованих взаємозалежних перетворень органічних речовин, основою яких є

атоми вуглецю чи перетворення, що характеризують діяльність живих організмів і

є основою таких біологічних функцій, наприклад, як харчування, ріст, зв'язаний

з нагромадженням великої енергії біомаси і формуванням функціональних структур,

розвиток, що визначає проходження життєвих циклів живих форм на всіх рівнях її

організації, розмноження різних генотипів з наступною їх еволюцією і

просторовою експансією [8, 12].

Нажаль, у всіх цих визначень є недолік – вони не враховують соціального

аспекту життя. Найбільш повно до вивчення феномена життя підійшла Г.В.

Воловик. Дане автором визначення поєднує біологічний і соціальний рівні

життя. Згідно Г.В. Воловик, життя – це “соціально-філософська категорія для

позначення об'єктивних специфічних способів існування відкритих білкових

систем на Землі, здатних до самовідтворення, асиміляції і дисиміляції, росту

і розвитку, саморегуляції, що мають спадковість і мінливість, дискретність і

цілісність, подразливість і ритмічність при обов'язковому, в умовах нашої

планети, єдності складу біогенних речовин живих організмів, що відрізняються

наявністю необмежених можливостей до саморозвитку, аж до виникнення мислячих

форм, здатних усвідомлювати самих себе і необхідність збереження визначених

цією категорією феномена як вищої цінності” [6, 14]. Додаткову привабливість

даного визначення додає свіжість дослідження (2001 рік).

У роботі Г.В. Воловик життя представлене як єдність двох рівнів –

біологічного і суспільного. Біологічний рівень містить у собі: а) життя

вірусів; б) життя рослин; в) життя тварин і г) життя людини. Громадське життя

складається з: а) життя особистості; б) життя соціального співтовариства; в)

життя суспільства в цілому [6, 15].

Після розгляду складових частин поняття “стратегія життя”, перейдемо до

аналізу сутності даного поняття. Як вихідне визначення, від якого ми

відштовхуємося в дійсному дослідженні, є визначення стратегії життя К.А.

Абульханової-Славскої. Поняття “стратегія життя” представлено в її роботі з

двох точок зору: у широкому змісті, як здатність особистості з'єднувати

індивідуальні особливості, можливості і домагання з вимогами соціального

середовища, і, у вузькому змісті, як спосіб рішення життєвих протиріч.

Таким чином, життєва стратегія є спосіб вирішення протиріч. Виникає питання –

між ким виникає протиріччя? Згідно К.А. Абульхановій-Славскій такі виникають

між особистістю і суспільством, особистістю і соціальною групою. Якщо

абстрагуватися від даних сторін стратегії життя, можна прийти до двох сторін:

соціальний суб’єкт й об'єкту життя.

Соціальний суб’єкт. Спираючись на визначення стратегії, видно, що дане

поняття припускає наявність носія стратегії. Носієм стратегії у військовому

мистецтві виступає вище командування, у менеджменті – організація. Що

стосується філософського аспекту, то в цьому випадку носієм стратегії є

“суб'єкт життя” [1; 7].

Поняття “суб'єкт” (від лат. subjectus – лежачий унизу, що знаходиться в

основі, від sub – під і jaco – кидаю, скарбу підстава) позначає носія

предметно-практичної діяльності і пізнання, джерело активності, спрямований

на об'єкт [12, 633]. “Суб'єкт завжди носить конкретний характер. Це

виявляється, по-перше, у тім, що він виступає або як конкретна особистість,

що діє свідомо і відповідально за свої дії, або як конкретне надособистісне

соціальне утворення, за умови, що в утворюючих його людей є загальні

інтереси, мети, дії, що вони являють собою деяку цілісність. Конкретність

суб'єкта виявляється, по-друге, у тім, що його предметно-практична чи

діяльність пізнання націлені на конкретний об'єкт” [5, 79-80].

Ідею суб'єкта життя запропонував С.Л. Рубінштейн у середині 30-х років як

своєрідний ідеал, оптимальний спосіб здійснення життя [10, 10]. Для вивчення

життєвого шляху, з'ясування причинного зв'язку активності і розвитку

особистості зі змінами її життя, було запропоноване поняття “життєві

відносини” особистості, серед них названі три: відношення до предметного

світу, до інших людей і до самого себе. Рубінштейн вивчив того, хто зв'язує в

самім житті її лінії своїм власним “вузлом” і назвав його суб'єктом, тому що

людина зв'язує їх сама, а потім по-своєму і тим самим інакше, ніж інші –

особистість, як суб'єкт життя. У нашій роботі ми будемо дотримувати

визначення поняття “суб'єкт життя”, запропоноване М.А. Лепським, який

визначає його, як “своєрідний ідеал, оптимальний спосіб здійснення життя, що

виявляється в тім, як будуються вчинки, лінії поводження на основі бажань і

реальних можливостей” [7, 112].

Суб’єктом життя можуть виступати особистість, соціальна група, суспільство в

цілому. Виходячи з того, що особистість, соціальна група, суспільство в

цілому являють собою соціальний рівень життя, тому правомірним буде вважати

носієм стратегії суб'єктів життя – особистість, соціальну групу, суспільство

в цілому, що ми поєднуємо загальним поняттям “соціальний суб'єкт”.

Об’єкт життя. Поняттю “соціальний суб'єкт” протистоїть “об'єкт життя”.

Об'єкт – “(лат. objectum – предмет, від objicio – кидаю вперед, протиставляю),

те, що протистоїть суб'єкту в його предметно-практичній і пізнавальній

діяльності” [12, 437]. Відповідно визначенню об'єкта, об'єкт життя визначається

як те, що протистоїть соціальному суб'єкту в ході життєдіяльності на основі

його потреб і реальних можливостей. На нашу думку, як об'єкт життя виступає

навколишнє середовище, у якій приходиться існувати соціальному суб'єкту.

Завдяки навколишньому середовищу він одержує можливість обмінюватися енергією,

речовиною й інформацією як із усім середовищем, так і з окремими її частинами,

що забезпечує збереження і розвиток соціального суб'єкта як такого. Складовою

частиною навколишнього середовища соціального суб'єкта є середовище соціальне,

обумовлене, як “навколишнє суспільне людини, матеріальні і духовні умови його

існування, формування і діяльності” [12, 624]. Як об'єкт життя можуть виступати

особистість, соціальні групи, суспільство в цілому і біосфера Землі. Для

об'єднання даних понять ми будемо використовувати поняття “життєве середовище”.

Друге питання, що виникає при аналізі визначення “стратегії життя”, це – при

яких умовах виникають протиріччя? Таких випадків три: по-перше, коли

інтереси, цілі, ідеали, наміри соціального суб'єкта не збігаються з

інтересами, цілями, ідеалами і/чи намірами життєвого середовища (стосовно

відношення наступних об'єктів життя: особистість, соціальна група і

суспільство в цілому) [1]; по-друге, коли потреби, наміри і дії обмежуються

тими рамками, у які ставить життєве середовище соціальний суб'єкт [1]; по-

третє, коли виникають особливі умови, у яких існування соціального суб'єкта

характеризується наявністю безлічі труднощів, аж до екстремальних ситуацій

[7].

Отже, говорити про стратегію життя, як про спосіб дозволу протиріч можна в

наступних випадках: по-перше, коли спосіб дозволу життєвих протиріч змінює

напрямок життєвого шляху соціального суб'єкта (коли знайдена відповідь на

питання – куди); по-друге, коли дозволяються найбільш життєвоважливі

протиріччя соціального суб'єкта.

Також додамо наступне: крім життєвих протиріч у визначенні стратегії життя

К.А. Абульханова-Славська використовує поняття “спосіб”, точніше “спосіб

рішення”. Спосіб рішення означає варіативність поняття “стратегія життя”,

коли вибір визначеної альтернативи залежить від суб'єктивних переваг,

індивідуальних властивостей суб'єкта життя, а також умов і вимог об'єкта

життя.

Таким чином, стратегія життя – це поняття, що відображає варіант вирішення

життєвоважливих протиріч, що виникли в процесі життєдіяльності соціального

суб'єкта.

Література

1. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. – М.: Мысль, 1991. – 299 с.

2. Большая советская энциклопедия / Под ред. А.М. Прохорова. – 3-е изд. –

Т. 9. – М.: Советская энциклопедия, 1972. – 623 с.

3. Большая советская энциклопедия / Под ред. А.М. Прохорова. – 3-е изд. –

Т. 24, Ч. 1. – М.: Советская энциклопедия, 1976. – 608 с.

4. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент. Учебник. – 3-е изд. – М.:

Гардарика, 1998. – 528 с.

5. Воловик В.И. Философия истории. Курс лекций. – Запорожье, 1995. – 152 с.

6. Воловик Г.В. Життя як цілісність: соціально-філософський аналіз.

Автореферат на здобуття . канд. філософ. наук. – Запоріжжя, 2001. – 18 с.

7. Лепский М.А. “Свет” и “тень” социальной перспективы. – К.: Молодь,

2000. – 410 с.

8. Лепський М.А. Соціально-філософський аналіз взаємозв’язку життя та

смерті: проблема виживання. Автореферат на здобуття . канд. філос. наук. –

Запоріжжя, 1997. – 24 с.

9. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. –

М.: Дело, 1992. – 702 с.

10. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 1999. – 720 с.

11. Фатхутдинов Р.А. Стратегический менеджмент: Учебник для вузов. – 3-е

изд. – М.: ЗАО “Бизнес-школа “Интел-Синтез”, 1999. – 416 с.

12. Философский энциклопедический словарь / Редкол.: С.С. Аверинцев, Э.А.

Араб-Оглы, Л.Ф. Ильичев и др. – М.: Советская Энциклопедия, 1989. – 815 с.



(C) 2009