Курсовая: Малый бизнес
Зміст Вступ 3 Розділ 1. Теоретичні аспекти малого бізнесу в Україні 4 1.1 Сутність малого бізнесу. 4 1.2. Комерційні організації – суб'єкти малого бізнесу. 7 1.2.1. Повне товариство 7 1.2.2. Командитне товариство 8 1.2.3. Обмежене товариство 9 1.2.4. Акціонерне товариство 10 1.2.5.Приватне підприємство 11 1.3.Роль малого бізнесу в економіці 12 Розділ 2. Аналіз динаміки малого бізнесу в Україні 16 2.1 Становлення та розвиток МП в Україні 16 Основні показники розвитку малих підприємств в Україні 16 Структура кількості малих підприємств України за формами власності, % 17 Галузева структура малих підприємств України у 2000 році, % 20 2.2 Макроекономічні результати розвитку МП в Україні 25 2.2.1 Практика державного стимулювання розвитку МП 27 2.2.2 Податкові та фінансові чинники 30 2.3 Стратегії підтримки МП 34 Розділ 3.Проблеми та перспективи розвитку малого бізнесу в Україні 36 3.1 Проблеми розвитку МП в Україні 36 3.2Перспективи малого бізнесу в Україні 37 Висновки 41 Список літератури 42Вступ
Підтримка становлення та розвитку малого бізнесу (МП) в Україні є одним з визначальних пріоритетів державної політики з перших років економічних реформ. Вагома роль малих і середніх підприємств у забезпеченні конкурентного середовища, гнучкості національної економіки, зайнятості та доходів населення здобула широке визнання на всіх рівнях та знайшла свій вияв у здійсненні спеціальних заходів державної політики щодо підтримки розвитку малого бізнесу в Україні. Проте дієвість заходів політики підтримки малого і середнього бізнесу виявилася недостатньою. Малі й середні підприємства в Україні продовжують стикатися з суттєвими перешкодами власному розвитку як на рівні державної політики, так і на рівні ринкового середовища. Зростання економічної активності у 2000-2001 рр. не знайшло адекватного відображення у середовищі малого і середнього бізнесу. Можна стверджувати, що підприємства цієї сфери поки що не посіли належного місця у структурі національної економіки. Відтак побудова моделі економічного розвитку, яка передбачала б максимально можливе поширення позитивних тенденцій економічної динаміки на всі складові економічної системи, поки що залишається серед визначальних завдань державної економічної стратегії. Досвід розвитих країн показує, що малий бізнес грає дуже і дуже велику роль в економіці, його розвиток впливає на економічний ріст, на насичення ринку товарами необхідної якості, на створення нових додаткових робочих місць, тобто вирішує багато економічних, соціальних і інших проблем. В всіх економічно розвитих країнах держава надає велику підтримку малому бізнесу, дієздатне населення усе більше і більше починає займатися малим підприємництвом. Активний ріст малих підприємств у західних країнах почав відбуватися із середини 70-х років, початку 90-х років. На сьогоднішній день у найбільш розвитих країнах Заходу малі фірми складають 70-90% від загального числа підприємств. Для порівняння можна взяти, наприклад, США – де в дрібному підприємництві зайнято 53% усього населення, Японію – з її 71.7% і країни ЄС, де на аналогічних підприємствах трудиться приблизно половина працюючого населення. Тільки ці цифри говорять про величезну важливість підприємств малого бізнесу для економіки цих країн. Про ефективність цих фірм говорить той факт, що на 1$ витрат вони впроваджують у 17 разів більше нововведень і розробок, чим великі підприємства, що дають життя лише 10% нових технологій, інші 90% упроваджують малі підприємства. Нарешті, розвиток малого бізнесу необхідно тільки тому, що він дає життя старим великомасштабним підприємствам і в союзі з ними одержує значну вигоду як для себе, так і для ринкової економіки в цілому.Розділ 1. Теоретичні аспекти малого бізнесу в Україні
1.1 Сутність малого бізнесу.
Як показує світова і вітчизняна практика, основним показником, на основі якого підприємства (організації) відносяться до суб'єктів малого бізнесу, є в першу чергу середня чисельність працівників, зайнятих на даний момент на підприємстві. Іноді під малим бізнесом розуміється діяльність, здійснювана невеликою групою облич, чи підприємство, кероване одним власником. Як правило, найбільш загальними показниками, на основі яких суб'єкти господарської діяльності відносяться до суб'єктів малого бізнесу, є чисельність персоналу (зайнятих працівників), розмір капіталу, обсяг обороту (прибутку, доходу). Однак майже у всіх розвитих країнах першим критерієм віднесення підприємств до суб'єктів малого бізнесу є чисельність працюючих. До малого бізнесу відносять, як правило, підприємства з числом зайнятих від 1 до 500, де: Від 1 до 20 – ремісничі; Від 20 до 100 – малі; Від 100 до 500 – середні підприємства. Але часто, у залежності від важливості малого бізнесу в економіці країни, він самостійно розділяється на різні групи. У ФРН, наприклад, офіційне визначення поняття малого підприємництва отсутствует, але відповідно до класифікації федерального міністерства господарства до дрібного відносять фірми з числом зайнятих до 49 чоловік і щорічним оборотом міні 1 млн. марок. При цьому дрібні і середні підприємства – це фірми, якими керують юридично самостійні власники, що беруть участь у виробництві, що цілком беруть на себе економічний ризик. У Німеччині ж, існує чотири категорії віднесення підприємств до малого: Від 20 до 49; Від 50 до 99; Від 100 до 199; Від 200 до 499. І для того, щоб фірму визнали малої, її річний оборот повинний складати від 3,5 до 11,5 млн.DM, а в США – 3-12 млн. $. Ефективність малих підприємств у Німеччині трохи вище, ніж у США й у Японії. Тут на частку 12,3% великих підприємств і 34% зайнятих на них працівників приходиться тільки 52,6% національного доходу. Крім того, 2/3 робітників створюється за рахунок дрібного підприємництва. Тому число малих підприємств росте. У Японії ж, до дрібних і середніх підприємств відносяться підприємства, що мають наступні показники:Галузі, у яких функціонують підприємства | Статутний капітал, Млн. ієн | Чисельність працюючих |
Видобувна й обробна промисловість, будівництво | До 100 | До 300 |
1 | 2 | 3 |
Оптова торгівля | До 30 | До 100 |
Роздрібна торгівля й індустрія послуг | До 30 | До 50 |
1.2. Комерційні організації – суб'єкти малого бізнесу.
Комерційними організаціями є юридичні особи, що переслідують витяг прибутку як основну мету своєї діяльності. Юридичні особи, що є комерційними організаціями, можуть створюватися у формі господарських товариств і суспільств, виробничих кооперативів, державних і муніципальних підприємств. Основними організаційно-правовими суб'єктами малого бізнесу є господарські товариства і суспільства, що функціонують у різних галузях економіки. А основними організаційно-правовими формами суб'єктів малого бізнесу є повні товариства, товариства на вірі (командитні), обмежене товариство (товариства з обмеженою відповідальністю), відкриті і закриті акціонерні товариства. А тепер більш докладно зупинимося на їхній характеристиці.1.2.1. Повне товариство
Повним товариством визнається товариство, учасники якого (повні товариші) відповідно до ув'язненого між ними договором займаються підприємницькою діяльністю від імені товариства і несуть відповідальність по його зобов'язаннях своїм майном. Це означає, що якщо приватна особа ввійшла в товариство на правах одного з засновників, то випадку банкрутства в нього буде конфісковане все особисте майно, що виходить за рамки життєво необхідного: картини, меблі, ювелірні вироби і т.д. Учасниками повного товариства можуть бути фізичні особи, зареєстровані як індивідуальних підприємців, чи юридичні особи як комерційні організації. Договір про їхню спільну діяльність у якій-небудь області вже можна розглядати як утворення такого товариства. Таким чином, установчим документом повного товариства є установчий договір, що повинний бути підписаний всіма учасниками повного товариства. В установчий договір повинні бути включені наступні обов'язкові зведення: - порядок спільної діяльності по створенню повного товариства; - про розмір, склад, терміни і порядку внесення внесків; - найменування повного товариства і місце його перебування. Повне товариство повинне мати фірмове найменування, що містить або імена всіх його учасників і слова «повне товариство», або ім'я одного чи декількох учасників з додаванням слів « і компанія» і слова «повне товариство». Керування повним товариством здійснюється за спільною згодою всіх його учасників; кожен учасник повного товариства має один голос. Але бувають випадки, коли рішення приймається більшістю голосів учасників, у такому випадку буде інший порядок визначення кількості голосів його учасників при прийнятті рішень. Кожен учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо установчим договором не встановлено, що всі учасники повного товариства ведуть справи спільно, або ведення справ доручене окремим учасникам. При спільному веденні справ його учасниками для здійснення кожної угоди необхідна згода всіх учасників. Якщо ведення справ повного товариства доручено доручається одному обличчю, то інші учасники для здійснення угоди повинні мати доручення від імені, на которого було покладене ведення справ товариства. Важливою особливістю повного товариства є положення про те, що його учасники несуть відповідальність своїм майном по зобов'язаннях товариства, а учасник повного товариства, що не є його засновником, нарівні з іншими учасниками відповідає по зобов'язаннях, що виникло до його вступу в повне товариство. У теж час учасник, що вибув з повного товариства, відповідає по зобов'язаннях, що виникло до моменту його вибуття, нарівні з учасниками, що залишилися, протягом двох років після його відходу. Припинення діяльності повного товариства може бути здійснене шляхом його чи реорганізації ліквідації відповідно до закону. Повне товариство може функціонувати, якщо в його складі є хоча б два учасники. Якщо ж у складі повного товариства залишається один учасник, то повне товариство повинне бути ліквідоване.1.2.2. Командитне товариство
Товариство командитне – модифікована форма повного товариства. Командитним визнається товариство, у якому поряд з учасниками, що здійснюють підприємницьку діяльність і відповідають по зобов'язаннях товариства своїм майном (повними товаришами), мається один чи трохи учасників, відповідальність яких обмежується їхніми внесками в суспільство. Такі учасники, що ризикують лише в межах свого внеску, є зовнішніми учасниками і називаються коммандистами. Вони не приймають участі в здійсненні товариством підприємницької діяльності. Головною особливістю командитного товариства є положення повних товаришів, що беруть участь у діяльності товариства. Так, усі повні товариші підписують установчий договір про створення товариства на вірі, керують їм, несуть відповідальність по його зобов'язаннях усім своїм майном. Вкладники ж не мають права брати участь у керуванні і веденні справ товариства на вірі, заперечувати дії повних товаришів по керуванню. Однак вони несуть обов'язки і мають права, як і повні товариші в командитному товаристві. Вкладник має право: одержувати частина прибутку товариства; знайомитися з річними звітами і балансами товариства; по закінченні фінансового року вийти з товариства й одержати свій внесок у порядку, передбаченому установчим договором; передати свою частку в складовому чи капіталі її частина іншому чи вкладнику третьому обличчю. Учасниками товариства на вірі як повних товаришів можуть бути індивідуальні чи підприємці комерційні організації, а як вкладників – громадяни і юридичні особи. Державні органи й органи місцевого самоврядування не вправі виступати вкладниками товариства на вірі. Учасник повного товариства не може повним товаришем у товаристві на вірі, а повний товариш у товаристві на вірі не може бути учасником повного товариства. Установчим документом товариства на вірі є установчий договір, що підписується всіма повними товаришами. Він повинний містити в собі наступне: - умови про розмір і склад складового капіталу товариства; - про розмір, склад, терміни і порядку внесення внесків; - про сукупний розмір внесків, внесених вкладниками. Крім того, в установчому договорі повинний бути встановлений порядок одержання вкладниками частини прибутку, умови одержання вкладниками свого внеску при виході з товариства, умови розподілу майна між повними товаришами і вкладниками при ліквідації товариства на вірі після задоволення вимоги кредиторів, місце перебування товариства на вірі, фірмове найменування. Фірмове найменування товариства на вірі повинне містити або імена всіх повних товаришів і слова «товариство на вірі» чи «командитне товариство», або ім'я не менш чим одного повного товариша з додаванням слів «і компанія» і слова «командитне товариство» чи «товариство на вірі». Наприклад, назви типу «Джонсон-Джонсон і ДО0», «Іванов, сини і ДО0» і т.п.1.2.3. Обмежене товариство
Обмежене товариство (товариство з обмеженою відповідальністю) – таке об'єднання, що формується на основі заздалегідь визначених внесків пайовиків. Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) визнається суспільство, статутний капітал якого розділений частки визначених розмірів; учасники такого суспільства не відповідають по його зобов'язаннях і ризикують лише в межах своїх внесків. У цьому і складається зміст поняття «обмежена відповідальність». Засновниками (учасниками) товариства з обмеженою відповідальністю можуть бути громадяни і юридичні особи. Державні органи й органи місцевого самоврядування не вправі виступати учасниками ТОВ. Установчим документом ТОВ є установчий договір, підписаний його засновниками, і затверджений ними утомившись. В установчих документах ТОВ повинні визначатися його найменування, місце перебування, порядок керування; міститися зведення про розмір статутного капіталу суспільства; про розмір, склад, терміни і порядку внесення ними внесків, про відповідальність учасників за порушення обов'язків по внесенню внесків. В установчому договорі засновники повинні прийняти зобов'язання по створенню суспільства, визначити порядок спільної діяльності по його створенню, установити умови передачі суспільству свого майна й участі в його діяльності, визначити умови і порядок розподілу між учасниками прибутку і збитків. Учасник ТОВ вправі в будь-який час вийти із суспільства незалежно від згоди інших його учасників. При цьому йому повинна бути виплачена вартість майна, що відповідає його частці в статутному капіталі суспільства. Фірмове найменування ТОВ повинне містити найменування суспільства і слова «з обмеженою відповідальністю». Важливе значення для успішного функціонування ТОВ має формування статутного капіталу, що складається з вартості внесків його учасників; він визначає мінімальний розмір майна суспільства. Розмір статутного капіталу не може бути менш суми, визначеної законодавством. Мінімальний розмір статутного капіталу в різних країнах різний: в Австрії він складає 500 тис. шилінгів, у Росії – 10 тис. карбованців, в Угорщині – 1 млн. форинтів. Органами керування ТОВ є загальні збори учасників товариства і виконавчий орган, що здійснює поточне керівництво діяльністю ТОВ і підзвітний загальним зборам його учасників.1.2.4. Акціонерне товариство
Акціонерним товариством (АТ) визнається комерційна організація, статутний капітал якої розділений на визначене число рівних часток - акцій. Відповідальність членів суспільства, яких називають акціонерами, обмежується номінальною вартістю придбаних ними акцій. Акціонерами можуть бути громадяни (фізичні особи) чи юридичні особи, що прийняли рішення про його установу. Рішення про установу АТ приймається установчими зборами. Число засновників відкритого АТ не обмежено, а закритого АТ не може перевищувати 50 чоловік. Акціонерне товариство може бути створено одним обличчям, що приймає рішення про створення АТ одноосібно. Однак АТ не може бути засновано іншим господарчим товариством, що складається з одного обличчя. Державні органи й органи місцевого самоврядування не можуть виступати засновниками АТ. Акціонерні товариства бувають двох типів: закриті і відкриті. Акції відкритих суспільств поширюються у вільному продажі, акціонери можуть відчужувати приналежні їм акції без згоди інших акціонерів цього АТ. Закритим акціонерним товариством визнається суспільство, акції якого розподіляються тільки серед його чи засновників заздалегідь визначеного кола лиц. закриті АТ не мають права проводити відкриту підписку на акції, що випускаються ними. Установчим документом АТ є статут, вимоги якого обов'язкові для всіх органів акціонерного товариства і його акціонерів. Він повинний містити наступні зведення: - повне і скорочене фірмове найменування АТ; - місце його перебування; - тип АТ (відкрите чи закрите); - кількість, номінальну вартість, категорії акцій (звичайні, привілейовані) і типи привілейованих акцій; - права акціонерів - розмір статутного капіталу АТ. АТ має фірмове найменування, що містить указівку на організаційно-правову форму і тип АТ (відкрите чи закрите). АТ може мати повне чи скорочене найменування на різних мовах. Статутний капітал акціонерного товариства складається з номінальної вартості акцій суспільства, придбаних акціонерами. Сума статутного капіталу суспільства визначається національним законодавством країни: в Австралії вона повинна складати як мінімуму 1 млн. шилінгів, у Швейцарії – 50 тис. шв. франків, у Росії – 10 тис. карбованців для закритого суспільства і 100 тис. руб. для відкритого (на 1991 р.). Акціонерне товариство має право випускати звичайні, а також один чи кілька типів привілейованих акцій, номінальна вартість останніх не повинна перевищувати 25% статутного капіталу АТ. При установі акціонерного товариства його акції повинні бути серед засновників. Всі акції суспільства є іменними. Вищим органом керування акціонерного товариства є загальні збори акціонерів, що повинні проводитися щорічно (річні загальні збори акціонерів). На річних зборах акціонерів зважуються питання: про утворення ради директорів (наглядацької ради), ревізійної комісії; твердження річних звітів, рахунків прибутків і збитків АТ, розподіл його прибутків і збитків і ін.1.2.5.Приватне підприємство
З цивільного законодавства не випливає, що індивідуальні (частки) підприємства також можна віднести до суб'єктів малого бізнесу, однак у залежності від чисельності зайнятих працівників вони повинні відноситися до малих підприємств Приватне підприємство – це підприємство, що має в одному обличчі і засновника і власника. Всі інші в ньому є найманими робітниками. Аналізуючи практику функціонування суб'єктів ринкової економіки в окремих розвитих країнах, можна привести наступні організаційно-правові форми суб'єктів малого бізнесу: Таблиця 1 Основні організаційні форми суб'єктів малого бізнесуКраїна | Організаційно-правові форми підприємства |
Великобританія | Індивідуальне підприємство Асоційовані власники Обмежені компанії |
Франція | Індивідуальне підприємство Акціонерна компанія Обмежене товариство |
США | Одноособове володіння Товариство Корпорація |
Німеччина | Індивідуальна трудова діяльність Партнерство Малі акціонерні товариства |
1.3.Роль малого бізнесу в економіці
Світова практика переконливо свідчить, що навіть у країнах з розвитий ринковою економікою малий бізнес впливає на розвиток народного господарства, рішення соціальних проблем, збільшення чисельності зайнятих робітників. По чисельності працюючих, по обсязі вироблених і реалізованих товарів, виконуваних робіт суб'єкти малого підприємництва в окремих країнах відіграють ведучу роль. У прийнятих у Російській Федерації протягом 1991-1995 р. законодавчих і нормативних актах указується, що розвиток у країні малого підприємництва є одним з напрямків економічної реформи, що сприяють розвитку конкуренції, наповненню споживчого ринку товарами і послугами, створенню нових робочих місць. Суб'єкти малого підприємництва як суб'єкти ринкової економіки мають як переваги, так і недоліки. Закордонний і вітчизняний досвід розвитку малого бізнесу вказує на наступні його переваги: більш швидка адаптація до місцевих умов господарювання; велика незалежність дій суб'єктів малого бізнесу; гнучкість у прийнятті і виконанні прийнятих рішень; відносно невисокі витрати, особливо витрати на керування; велика можливість для індивідуума реалізувати свої ідеї, виявити свої здібності; більш низька потреба в капіталі й ін. Власники малих підприємств більш схильні до заощаджень і інвестування, у них завжди високий рівень бажання в досягненні успіху, що позитивно в цілому позначається на діяльності підприємства. Суб'єкти малого бізнесу краще знають рівень попиту на місцевих (локальних) ринках, вони дають засоби до існування більшій кількості людей, чим великі підприємства, тим самим сприяють підготовці професійних працівників. Малі підприємства в порівнянні з великими в окремих країнах займають домінуюче положення як по числу, так і по питомій вазі у виробництві товарів, виконанні робіт, наданні послуг. У теж час суб'єктам малого бізнесу властиві і визначені недоліки, серед яких варто виділити самі істотні: більш високий рівень ризику, тому високий ступінь нестійкості положення на ринку; залежність від великих компаній; недоліки в керуванні справою; слабка компетентність керівників; підвищена чутливість до змін умов господарювання; труднощі в залученні додаткових фінансових засобів і одержання кредитів і ін. Звичайно недоліки і невдачі суб'єктів малого бізнесу зв'язані як із внутрішніми, так і з зовнішніми причинами, а також з умовами формування. Як показує досвід, більшість невдач малих фірм зв'язано з чи недосвідченістю професійною некомпетентністю власників малих підприємств. У регулярно проведених опитуваннях у середовищі малих бізнесменів США головними причинами невдач їхньої діяльності найчастіше називають: - Некомпетентність; - Незбалансований досвід (наприклад, досвідчений інженер, але недосвідчений комерсант); - Недостача досвіду в комерції, фінансах, постачаннях, виробництві, умінні заводити і підтримувати ділові зв'язки контакти. Іншими причинами банкрутств малих фірм є: - занедбаність бізнесу; - погане чи здоров'я шкідливі звички; - катастрофи, пожежі, злодійство і т.д. - шахрайство. Практика діяльності американських малих фірм свідчить про те, що наявності одного підприємницького досвіду і хватки недостатньо. У сучасному малому бізнесі вкрай необхідні спеціальні знання. Звичайно новий бізнес починає або комерсант, майже нічого не знаючий про виробництво, або інженер, що нічого не знає про комерцію. Нерідко власник малої фірми має занадто мало досвіду в керуванні особливими структурами бізнесу. Шанси фірми на успіх підвищуються в міру її дорослішання. Фірми, що довго існують при одному власнику, приносять більш високий доход, чим фірми, що часто змінюють власників. Американська статистика показує, що жінки – власники малих фірм більш щасливі в бізнесі, чим чоловіка. На невдачах малого бізнесу позначається невисока кваліфікація підприємців. Підприємці, що вже нагромадили досвід ведення справ у маленьких фірмах, як правило, більш щасливі. Якщо в керуванні фірми бере участь не одна людина, а підприємницька команда складається їхній двох, трьох чи чотирьох облич, шанси на виживання вище, оскільки колективне ухвалення рішення більш професійно. На тривалість функціонування фірми впливають і розміри фінансування на першому етапі. Чим більше первісний капітал, вкладений у фірму, тим більше можливостей її збереження в кризові періоди. В даний час навіть у країнах з розвитий ринковою економікою відбувається посилення ролі малих підприємств, хоча їхня стійкість відносно низька. При росту чисельності малих підприємств, розвитий інфраструктурі і державній підтримці малий бізнес є важливим чинником рішення економічних і соціальних задач. Як правило, розвиток малого бізнесу є умовою рішення наступних проблем: - формування конкурентних ринкових відносин, що сприяють кращому задоволенню потреб населення і суспільства; - підвищення якості товарів, робіт, послуг. Прагнучи до задоволення запитів споживачів, малих бізнес сприяє підвищенню якості товарів, робіт, послуг і культури обслуговування; - наближення виробництва товарів і послуг до конкретних споживачів; - сприяння перебудови економіки. Малий бізнес додає економіці гнучкість, мобільність; - залучення особистих засобів населення на розвиток виробництва. Партнери в малих підприємствах вкладають свої капітали в справу з більшою зацікавленістю, чим у великих; - створення додаткових робочих місць, скорочення рівня безробіття; - сприяння розкриттю таланта людей, розвитку різних видів ремесел; - формування соціального шару власників, власників, підприємців; - активізація науково-технічного прогресу; - освоєння і використання місцевих джерел сировини і відходів великих виробництв; - звільнення держави від збиткових підприємств за рахунок їхньої оренди і викупу. Однак, аналізуючи підприємницьке середовище, можна виділити ряд причин, що гальмують розвиток малого підприємництва. По-перше, складна економічна обстановка, що панує в країні: інфляція, спад виробництва, розривши господарських зв'язків, високий рівень процентних ставок, слабка правова захищеність підприємців. По-друге, низький рівень організаційно-економічних і правових знань підприємців, відсутність належної ділової етики, господарської культури як у малому бізнесі, так і в державному секторі. По-третє, негативне відношення визначеної частини населення, що зв'язує підприємництво прямо тільки з посередництвом, купівлею-продажем. По-четверте, неотработанность організаційних і правових основ для регулювання розвитку бізнесу на регіональному рівні. По-п'яте, слабість державної підтримки малого бізнесу. Сформована економічна ситуація негативно впливає на малий бізнес в усіх напрямках. Рівень інфляції і ріст цін на усі фактори виробництва ставлять багато малих підприємств на грань банкрутства. І в їхньому числі в першу чергу виявляються підприємства, що функціонують у сфері виробництва товарів і побутових послуг для населення, що споживають сировину, матеріали й ін., вартість яких постійно росте. Податковий тиск також впливає на виробничі підприємства в сфері малого бізнесу. І сформовані економічні умови підривають стимули до підприємницької діяльності, послабляють підприємницький настрой.Розділ 2. Аналіз динаміки малого бізнесу в Україні
2.1 Становлення та розвиток МП в Україні
У період 1991-1996 рр. МП в Україні під впливом різних процесів (гіперінфляція, бартеризація, зменшення обсягу внутрішнього ринку, тощо) перебував у кризовому стані і практично не розвивався. Так, чисельність зайнятих на малих та середніх підприємствах в Україні у 1996 році була меншою, ніж у 1991 році, хоча чисельність МП за цей час подвоїлася. Зростання чисельності працюючих на МП почалося в Україні з 1997 року. Проте його темпи істотно відстають від темпів зростання кількості самих малих підприємств, що є виявом процесів, пов’язаних із “мікронізацією” малих підприємств, і може водночас бути свідченням зменшення ролі МП як фактора зайнятості та соціального захисту населення. Між тим, за цей час спостерігається й невпинне уповільнення темпів зростання чисельності МП (табл. 1). З огляду на те, що кількість МП на душу населення в Україні принаймні утричі відстає від показників країн Центральної і Східної Європи і удесятеро – розвинених країн світу, таке уповільнення навряд чи можна розглядати як свідчення насичення відповідних ринкових ніш. Скоріше, це є тривожною ознакою відсутності належного поширення ефекту від економічного пожвавлення на усі верстви національної економіки. Між тим, як вже відзначалося вище, на цьому тлі в останні роки спостерігається різке підвищення темпів зростання кількості підприємців-фізичних осіб. Фахівці, зокрема, відзначають тенденцію перереєстрації МП у форму приватного підприємництва з правом найму робітників. Зрозуміло, що такий вид підприємництва не можна розглядати як форму розвитку повноцінних МП, які здатні належним чином виконувати викладені вище соціально-економічні функції. Таблиця 1 Основні показники розвитку малих підприємств в УкраїніПоказник | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 |
Кількість суб’єктів малого підприємництва (без селянських (фермерських) господарств), тис. од., у т. ч.: | 871 | 1003 | 1131 | 1258 | 1421 | 1708 |
Кількість малих підприємств, тис. од. | 96 | 136 | 173 | 197 | 218 | 233 |
Темп зростання за рік, % | 41,7 | 27,2 | 13,9 | 10,7 | 6,9 | |
МП на 10 тис. Населення, од. | 19 | 27 | 34 | 40 | 44 | 48 |
Кількість суб’єктів малого підприємництва - фізичних осіб, тис. осіб | 775 | 867 | 958 | 1061 | 1203 | 1475 |
Темп зростання за рік, % | 11,9 | 10,5 | 10,8 | 13,4 | 22,6 |
Форми власності | 1998 | 1999 | 2000 |
Всього, у т. ч.: | 100,0 | 100,0 | 100,0 |
Державна | 1,8 | 1,5 | 1,5 |
Комунальна | 3,3 | 3,0 | 2,8 |
Приватна | 29,4 | 31,0 | 32,3 |
Колективна | 65,0 | 63,7 | 62,8 |
Власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав | 0,5 | 0,6 | 0,5 |
Регіони | Кількість підприємств | Чисельність | Обсяги продукції | |||
Одиниць | Частка, % | Тис. осіб | Частка, % | Млн грн. | Частка, % | |
Україна | 217930 | 100,00 | 1709,8 | 100,00 | 19432,7 | 100,00 |
АР Крим | 9183 | 4,21 | 65,5 | 3,83 | 708,1 | 3,64 |
Вінницька | 5221 | 2,40 | 52 | 3,04 | 418,8 | 2,16 |
Волинська | 3468 | 1,59 | 32,7 | 1,91 | 248,9 | 1,28 |
Дніпропетровська | 13494 | 6,19 | 107,9 | 6,31 | 1227,8 | 6,32 |
Донецька | 24807 | 11,38 | 149,9 | 8,77 | 1704,5 | 8,77 |
Житомирська | 5181 | 2,38 | 43,6 | 2,55 | 319,3 | 1,64 |
Закарпатська | 5843 | 2,68 | 41,7 | 2,44 | 356,8 | 1,84 |
Запорізька | 7972 | 3,66 | 65,5 | 3,83 | 866,5 | 4,46 |
Івано-Франківська | 6146 | 2,82 | 47,7 | 2,79 | 372,7 | 1,92 |
Київська | 5978 | 2,74 | 60,7 | 3,55 | 692,6 | 3,56 |
Кіровоградська | 4369 | 2,00 | 34,5 | 2,02 | 282,7 | 1,45 |
Луганська | 8764 | 4,02 | 68,9 | 4,03 | 593,5 | 3,05 |
Львівська | 13612 | 6,25 | 124,3 | 7,27 | 1055 | 5,43 |
Миколаївська | 6843 | 3,14 | 47,7 | 2,79 | 482,7 | 2,48 |
Одеська | 9591 | 4,40 | 86,9 | 5,08 | 1081,6 | 5,57 |
Полтавська | 6128 | 2,81 | 55,8 | 3,26 | 537 | 2,76 |
Рівненська | 3650 | 1,67 | 37,2 | 2,18 | 272,8 | 1,40 |
Сумська | 4944 | 2,27 | 44,5 | 2,60 | 408,8 | 2,10 |
Тернопільська | 3030 | 1,39 | 31,1 | 1,82 | 241,4 | 1,24 |
Харківська | 13392 | 6,15 | 111,3 | 6,51 | 1251,9 | 6,44 |
Херсонська | 7615 | 3,49 | 35,1 | 2,05 | 331,4 | 1,71 |
Хмельницька | 4519 | 2,07 | 41,8 | 2,44 | 344,7 | 1,77 |
Черкаська | 5058 | 2,32 | 37,6 | 2,20 | 359,4 | 1,85 |
Чернівецька | 2976 | 1,37 | 29,6 | 1,73 | 217,3 | 1,12 |
Чернігівська | 3388 | 1,55 | 37,9 | 2,22 | 281,3 | 1,45 |
м. Київ | 30691 | 14,08 | 202,6 | 11,85 | 4588,4 | 23,61 |
м. Севастополь | 2068 | 0,95 | 15,8 | 0,92 | 186,8 | 0,96 |
Галузі економіки | Кількість | Випуск продукції | Прибуток |
Всього по економіці, у тому числі: | 100,0 | 100,0 | 100,0 |
Сільське господарство, мисливство та лісове господарство | 3,6 | 5,8 | -2,7 |
Промисловість | 15,8 | 26,9 | -6,7 |
Будівництво | 8,4 | 14,5 | 5,8 |
Оптова та роздрібна торгівля | 46,4 | 24,1 | 73,9 |
Готелі та ресторани | 3,5 | 3,0 | -0,2 |
Транспорт | 3,9 | 7,1 | 3,6 |
Операції з нерухомістю | 12,1 | 13,1 | 22,1 |
Колективні та особисті послуги | 3,4 | 2,4 | 0,1 |
Галузі промисловості | 1998 | 1999 | 2000 |
Вся промисловість | 4,5 | 5,1 | 3,3 |
Добувна | 0,4 | 0,5 | 0,3 |
Обробна | 6,6 | 7,2 | 4,4 |
Харчова та перероблення с/г продуктів | 6,6 | 6,8 | 3,8 |
Легка, у тому числі: | 16,0 | 20,5 | 9,7 |
Текстильна та пошиття одягу | 12,2 | 15,0 | 11,2 |
Виробництво шкіри та шкіряного взуття | 26,3 | 30,5 | 6,6 |
Виробництво деревини та виробів з деревини | 29,8 | 21,5 | 22,3 |
Целюлозно-паперова; видавнича справа | 30,6 | 24,7 | 20,0 |
Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки | 3,9 | 4,2 | 0,4 |
Хімічна та нафтохімічна, у тому числі: | 5,4 | 6,6 | 4,7 |
Виробництво хімічне | 4,4 | 4,7 | 3,1 |
Гумових та пластмасових виробів | 8,3 | 14,6 | 10,6 |
Виробництво інших неметалевих мінеральних виробів | 4,6 | 5,8 | 5,1 |
Металургія та оброблення металу | 1,4 | 1,8 | 1,0 |
Машинобудування, у тому числі: | 8,4 | 9,4 | 6,7 |
Виробництво машин та устаткування | 6,3 | 7,0 | 6,4 |
Електричного та електронного устаткування | 18,7 | 19,9 | 11,2 |
Транспортного устаткування | 3,7 | 3,5 | 2,6 |
Виробництво та розподілення електроенергії, газу, тепла та води | 0,4 | 1,3 | 0,5 |
Показники | 1991 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 |
Середньорічна кількість працюючих на МП, тис. | 1192,4 | 1178,1 | 1395,5 | 1559 | 1677,5 | 1709 | 1715,7 |
Відсотків до попереднього року | х | 104,7 | 118,5 | 111,8 | 107,5 | 101,9 | 100,3 |
У розрахунку на одне підприємство, осіб | 25 | 12 | 10 | 9 | 9 | 8 | 7 |
Відсотків до кількості працездатного населення | 4,1 | 4,1 | 4,9 | 5,5 | 5,9 | 6,0 |
Види діяльності | Чисельність зайнятих | |
Млн чоловік | % до загальної чисельності | |
Всього по економіці з неї | 1683,2 | 100 |
Промисловість | 377,0 | 22,4 |
Будівництво | 205,4 | 12,2 |
Оптова та роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги ремонту | 616,05 | 36,6 |
Готелі та ресторани | 72,4 | 4,3 |
Транспорт | 75,7 | 4,5 |
Операції з нерухомістю, здавання під найм, послуги юридичним особам | 188,5 | 11,2 |
Колективні, громадські та особисті послуги | 84,2 | 5,0 |
Інші | 64,0 | 3,8 |
Галузі | Середньорічна чисельність працівників, тис. осіб | Частка, % |
Промисловість, у тому числі: | 362,9 | 100,0 |
Добувна | 4,9 | 1,4 |
Обробна, з неї: | 346 | 95,3 |
Харчова промисловість та переробка | 77 | 21,2 |
Легка промисловість, у тому числі: | 40 | 11,0 |
Текстильна промисловість та пошиття одягу | 33,5 | 9,2 |
Виробництво шкіри та шкіряного взуття | 6,5 | 1,8 |
Виробництво деревини та виробів | 27,5 | 7,6 |
Целюлозно-паперова промисловість та видавнича справа | 41,8 | 11,5 |
Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки | 0,6 | 0,2 |
Хімічна та нафтохімічна промисловість, у тому числі: | 19,9 | 5,5 |
Хімічне виробництво | 9,4 | 2,6 |
Виробництво гумових та пластмасових виробів | 10,5 | 2,9 |
Виробництво інших неметалевих виробів | 22,7 | 6,3 |
Металургія та оброблення металу | 21,7 | 6,0 |
Машинобудування, в тому числі: | 72,7 | 20,0 |
Виробництво машин та устаткування | 35,1 | 9,7 |
Виробництво електричного та електронного устаткування | 29,4 | 8,1 |
Виробництво транспортного устаткування | 8,2 | 2,3 |
Виробництво та розподілення електроенергії, газу, тепла та води | 12 | 3,3 |
2.2 Макроекономічні результати розвитку МП в Україні
Отже, загалом з 1991 по 2001 рр. кількість діючих малих підприємств збільшилась майже в 5 разів. Проте за кількістю малих підприємств у розрахунку на 10 тис. населення Україна набагато відстає навіть від колишніх країн “соціалістичного табору”. Цей показник в Україні на кінець 2001 року складав 47,6 МП в розрахунку на 10 тис. осіб населення, що, звичайно, недостатньо для створення так званої “критичної маси” малих підприємств. За оцінками фахівців, для створення реального конкурентного середовища в Україні та покриття ринкових ніш, що утворюються в процесі трансформації перехідної економіки в ринкову, потрібно принаймні 120-150 одиниць МП на 10 тис. осіб, а деякі експерти навіть називають цифру 3 млн МП, або понад 600 на 10 тис. населення. На жаль, доводиться визнати, що МП в Україні не виконують належним чином своєї соціальної ролі. Вони забезпечують робочими місцями лише 1,72 млн осіб, що складає близько 15 % від загальної чисельності усіх зайнятих в галузях економіки, тоді як в країнах з ринковою економікою аналогічний показник перевищує 50 %. До того ж, не можна забувати, що досить часто МП є другим місцем роботи людини. Тому механічно пов’язувати кількість зайнятих на МП з кількістю робочих місць, створених для зменшення безробіття, некоректно. Відповідно, за такого низького залучення працюючих до діяльності МП виникають сумніви щодо дієвості їхньої ролі у зменшенні майнової диференціації населення України. За такої ситуації МП, навпаки, створюють умови для додаткового збагачення економічно активного прошарку населення. Практичне призупинення зростання зайнятих на МП у 2001 році дає підстави стверджувати, що МП як організаційна форма в нинішньому економіко-правовому середовищі не в змозі більше виконувати належних їм соціальних функцій. Досить тривожним показником є також уповільнення темпів зростання кількості МП в Україні. Це свідчить про втрату ними украй важливої інституційної ролі - формування конкурентного середовища, яке складається із стійких, кваліфікованих та підприємливих економічних суб’єктів, формування потужного прошарку підприємців, спроможних повноцінно працювати в економіко-правових умовах розвинених ринкових відносин. Навряд чи є сенс доводити, що підприємці-фізичні особи практично не в змозі виконувати зазначені функції. Фактично зміщення політики підтримки МП до надання спеціальних умов для підприємців-фізичних осіб означає, що малий бізнес “кинуто” на реалізацію соціальних функцій, які не в змозі виконувати держава через бюджетні обмеження. Одночасно це є фактичною відмовою від використання МП як важеля структурного регулювання та модернізації економіки. Аналізуючи динаміку рентабельності МП, слід відзначити її традиційно низький в цілому рівень. Офіційні показники 1995 та 1996 рр., з урахуванням рівня інфляції, взагалі можна вважати недостатніми для забезпечення розширеного відтворення. Щодо 1998-2000 років, то показники свідчать про деяке поліпшення рівня прибутковості малих підприємств. Згідно з результатами опитування, яке проводилось в Україні Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), в 1999 році у порівнянні з 1998 роком удвічі більше підприємців оцінили стан справ на своєму підприємстві як “задовільний”. Кількість підприємців, що скаржились на дію негативних факторів, зменшилась. У 2000 році частка МП у загальній сумі прибутку народного господарства помітно зросла (табл. 9). З нашої точки зору, головними причинами цього були вимушена “детінізація” доходів МП у світлі підвищення фіскального контролю та форсованого переходу до грошових розрахунків та “висвітлення” прибутків внаслідок переходу частини МП на спрощену систему оподаткування, яка не загрожувала вилученням цього прибутку у вигляді податку. На підтвердження такої думки нагадаємо, що, незважаючи на різке зростання рівня рентабельності МП, їхня чисельність та кількість зайнятих на них (а значить – обсяги виробництва) у наступному році майже не зросли. Матеріали статистичних обстежень свідчать також, що діяльність більш ніж третини МП є збитковою. Особливо високою збитковість є у сферах транспорту, промисловості, сільського господарства. Водночас 75 % прибутку, одержаного у 2000 році, припадає на МП торгівлі. Таблиця 9 Частка прибутку малих підприємств у загальному обсязі прибутку по народному господарству УкраїниПоказник | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 |
Прибуток по народному господарству, млн гривень | 13868,0 | 3419,0 | 7427,0 | 13933 |
Балансовий прибуток МП, млн гривень | 1659,0 | 143,5 | 131,2 | 1037,2 |
Питома вага МП в прибутку по народному господарству, % | 12,0 | 4,2 | 1,8 | 7,4 |
Питома вага МП до зайнятих, % | 7,0 | 8,0 | 8,9 | 9,5 |
2.2.1 Практика державного стимулювання розвитку МП
Найвпливовішим засобом державної підтримки МП в Україні сьогодні є, безперечно, надання їм пільг у сфері оподаткування. Левова частка нормативних актів, що були прийняті останнім часом, присвячена саме цій сфері державного регулювання. З 1 січня 1999 року Указом Президента України “Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” для суб’єктів малого підприємництва було запроваджено сплату єдиного податку. Зазначеним Указом єдиний податок запроваджувався замість 16 видів податків і зборів, визначених податковою системою України. Передбачалося також спрощення бухгалтерського, податкового обліку та звітності. На сьогодні існують чотири режими спрощеного оподаткування: єдиний податок (6 % виручки, якщо платник єдиного податку є платником ПДВ, якщо ні - 10 %), спеціальний торговий патент (застосовується лише у деяких регіонах України), фіксований податок (для фізичних осіб-підприємців від 20 до 200 грн. на місяць), фіксований сільськогосподарський податок (0,1-0,5 %). Загальна кількість суб’єктів малого підприємництва, що перейшли на сплату єдиного податку вже у 1999 році, склала 94,7 тис., або 14,5 % від загальної кількості зареєстрованих МП; станом на 1 липня 2000 року за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності працювали 180,9 тис. суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб – 55,5 тис., фізичних осіб – 125,4 тис.), на середину 2001 року було зареєстровано вже 297,6 тис. платників єдиного податку (юридичних осіб - 77,6 тис., фізичних осіб – 225,8 тис.). Спрощена система оподаткування зарекомендувала свою ефективність не лише як інструмент стимулювання малого підприємництва, а й як фіскальний інструмент. За деякими підрахунками, місцеві бюджети областей отримали від застосування спеціального торгового патенту практично подвійне збільшення надходжень. Прибічники даної системи звертають увагу на те, що з часу запровадження спрощених методів як доходи підприємців – суб’єктів такого оподаткування, так і доходи держбюджету помітно зросли. Противники також досить резонно звертають увагу на колосальні обсяги коштів, які легально виходять з-під оподаткування та набувають готівкової форми через діяльність платників фіксованого податку. Фахівці відзначають, що існуюча спрощена система оподаткування не враховує, наприклад, того, що, якщо об’єктом оподаткування є виручка від реалізації, то збільшення витрат виробництва, які включаються до ціни продукції, при збереженні обсягу реалізації збільшує виручку, а відповідно, збільшує й суму нарахованого податку. Отже, прибуток підприємства зменшується. Спрощений порядок оподаткування у його теперішньому вигляді сприяє розвиткові підприємств сфери послуг, громадського харчування та торгівлі. Водночас від недосконалості механізму нарахування єдиного податку потерпають малі промислові підприємства. До того ж, їхня ліквідність є значно нижчою, а, за визнанням фахівців, саме дефіцит ліквідних ресурсів значною мірою визначає вагу податкового тиску в Україні. Отже, де-факто, система спрощеного оподаткування насправді надає пріоритет розвитку дрібних торговельних підприємств. Очевидним є те, що за час дії спрощеної системи в Україні спостерігається зниження темпів зростання кількості МП. Натомість відбувається випереджаюче зростання кількості підприємців-фізичних осіб, рівень оподаткування яких є скоріше символічним (див. табл. 1 на с. 23). За підрахунками експертів, найбільший ефект введення спрощеної системи оподаткування дало у перший рік її впровадження. Надалі спостерігається тенденція до зниження віддачі від даного заходу. Адже зростання податкових надходжень було обумовлене виходом “з тіні” певної кількості підприємців, які вважали за краще сплатити часто вельми символічний порівняно з їхніми реальними доходами податок як плату за власний спокій. Це – безумовно великий позитивний ефект, проте йдеться все ж не про збільшення чисельності та оборотів підприємств, а про “висвітлення” раніше “тіньової” діяльності. Відповідно, в подальшому зростання показників надходжень від фіксованого податку має бути значно скромнішим. Ще одним недоліком спрощеної системи оподаткування є недоотримання надходжень державним бюджетом та позабюджетними цільовими фондами фінансування. Адже, згідно з Указом, більша частина надходжень від єдиного податку спрямовується до місцевих бюджетів. Це й обумовило пропозицію ДПА вилучити зі складу єдиного податку ПДВ та збори до державних цільових фондів, яка знайшла відображення у проекті Податкового кодексу. Зрозуміло, що така пропозиція зустріла різко негативну реакцію суб’єктів підприємництва. Поряд із пільговою податковою політикою, важливе значення для фінансового оздоровлення та розширення діяльності МП має фінансово-кредитна підтримка цього сектора економіки. За 1998-2000 рр. Українським фондом підтримки підприємництва було надано фінансову допомогу МП на 44,5 млн гривень та профінансовано регіональні фонди ще на 10,4 млн гривень. Згідно з Розпорядженням Кабінету міністрів України від 26.10.2001 р., у 2002 році на фінансування заходів з підтримки МП передбачається виділити 25 млн гривень. Зауважимо, що фінансова підтримка МП є для держави безпосередньо збитковою. Так, за 1998-2000 рр. Українським фондом підтримки підприємництва було надано фінансову допомогу МП на 44,5 млн гривень та профінансовано регіональні фонди ще на 10,4 млн гривень. За цей самий період МП перерахували до державного бюджету і державних фондів лише 24,1 млн гривень. Незважаючи на постійно декларований пріоритет здійснення заходів фінансово- кредитної та інвестиційної політики МП, їхня потреба у дешевих кредитних ресурсах досі залишається незадоволеною. За роки провадження державної політики підтримки малого та середнього бізнесу було відкрито декілька ліній мікрокредитування суб’єктів малого підприємництва, національних або спільно з іноземними партнерами, у тому числі з Європейським банком реконструкції та розвитку. Проте отримання кредитів по цих лініях часто перетворювалося для суб’єктів малого підприємництва у важку та тривалу процедуру, стикалося із бюрократичними перепонами при отриманні кредитів, у зв’язку з відсутністю надійної кредитної історії та матеріальної застави для забезпечення повернення отриманих коштів, невмінням малих підприємців розробити необхідну документацію, у тому числі техніко-економічне обґрунтування проекту, бізнес- плану тощо. Практично не вдалося налагодити роботу кредитно-гарантійної установи, створеної Указом Президента України від 20 вересня 1999 року. Хоча фінансування заходів підтримки малого підприємництва і має здійснюватися за рахунок бюджетних коштів, воно часто затримується або просто не виконується з огляду на проблеми наповнення бюджету. Важливим інструментом державної політики підтримки малого підприємництва на місцевому рівні є відповідні регіональні програми, які передбачають вирішення ключових завдань в сфері державної підтримки малого бізнесу в регіонах, зокрема - заходи щодо законодавчого забезпечення, фінансової підтримки, створення інфраструктури, кадрового та ресурсного забезпечення на місцях. Програми розглядаються та затверджуються на сесіях відповідних Рад органами місцевого самоврядування. Фінансове забезпечення регіональних програм здійснюється за рахунок регіональних та місцевих бюджетів, коштів всеукраїнського і регіональних фондів підтримки підприємництва, інших фондів, коштів регіональних центрів зайнятості, кредитів банків, коштів, отриманих від приватизації державного майна, іноземних інвестицій, міжнародних фондів, коштів регіональних громадських об’єднань підприємців а також за власні кошти виконавців окремих проектів і підпрограм. За інформацією Держпідприємництва, у 2001 році фінансово-кредитна підтримка надавалась суб’єктам малого підприємництва в 9 регіонах України (Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Полтавська, Тернопільська, Черкаська області), крім того ще 6 регіонів повідомили про кредитування суб’єктів підприємництва взагалі. Найбільші суми кредитів було надано суб’єктам малого бізнесу Криму, Полтавської, Черкаської, Кіровоградської та Тернопільської областей. 10 регіонів повідомили про надання фінансово-кредитної підтримки фермерським господарствам. Підтримка розвитку малого бізнесу в регіонах здійснюється також в рамках кредитування по лінії міжнародних фінансових організацій: Німецько- Українського фонду, ЄБРР, проекту BIZPRO, Програми ООН “Підтримка малого та середнього підприємництва в Україні”, проекту TACIS, Проекту Міністерства міжнародного розвитку Уряду Великобританії та Польсько-Американсько- Української ініціативи про співробітництво. Між тим, на думку аналітиків Держпідприємництва, органи місцевої влади та самоврядування ще недостатньо докладають зусиль для залучення інвестиційних коштів до реалізації бізнес- планів, інноваційних проектів, використовуючи при цьому регіональні програми як інструмент. В рамках виконання заходів регіональних програм продовжується робота по формуванню та удосконаленню інфраструктури підтримки малого підприємництва. За перше півріччя 2001 року на 10 одиниць збільшилась кількість бізнес- центрів (на сьогодні їх налічується 134). Кількість бізнес-інкубаторів за півроку зросла на 3 і становила 49. Між тим, жодного бізнес-інкубатора на цей час не функціонує в Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Миколаївській, Чернівецькій областях. Кількість технопарків в регіонах України протягом півріччя не змінилась і становила 6 одиниць. Кількість лізингових центрів зросла на 8. Найбільша кількість лізингових центрів зосереджена в місті Києві (22) та в Запорізькій області (13). Жодного лізингового центру не існує Житомирській, Луганській, Тернопільській, Харківській, Хмельницькій, Чернівецькій, Чернігівській областях та місті Севастополі. Значно зросла й кількість фондів підтримки підприємництва. На середину 2001 року їх налічувалося 80. На середину минулого року в Україні також налічувалося 342 інвестиційних та 34 інноваційних фондів і компаній, що надають підтримку суб’єктам малого бізнесу. Таким чином, хід та наслідки політики підтримки розвитку МП в Україні видаються дещо суперечливими. Реальна дієвість та послідовність заходів, що вживаються, відверто не відповідають офіційно декларованій важливості даної проблеми. Це, у свою чергу, веде до уповільнення темпів зростання, утворення малоефективної та диспропорційної структури малого бізнесу.2.2.2 Податкові та фінансові чинники
Найбільшими вадами національної організації оподаткування МП є високий його рівень, часті зміни законодавства, невпорядкованість, зумовлена розмаїттям місцевих податків і зборів. За даними, наведеними О. Кужель, якщо у 1990 році загальний об’єм прямих і непрямих податків, а також нарахувань на заробітну плату становив лише 25 % від ВВП, вже у 1994 році він збільшився до 43,5 %, у 1996 - до 48 %. Нині він знаходиться на рівні 46 %. Крім того, доказом явного завищення рівня оподаткування може бути той факт, що рівень чистих податків (які не включають прямі податки) в Україні перевищує європейські рівні у два- три рази. Нараховані податкові суми роками перевищували фактично отримані на 20-30 %, що свідчить про низьку ефективність і дестабілізуючу роль податкової системи загалом. До цього ж можна додати постійні зміни податкового законодавства та податкової звітності, введення в дію законів “заднім числом”, громіздку структуру податкової системи. Таблиця 10 Податковий тягар як частка продажів в 2000 році (сплачені податки та інші обов’язкові платежі, % від продажу)Галузі | Розмір підприємства (кількість працюючих) | Спосіб утворення підприємства | Середнє | ||||
До 50 | 50-250 | Понад 250 | Державні | Приватизовані | Новостворені | ||
Промисловість | 23,5 | 29,7 | 22,5 | 26,9 | 22,0 | 28,7 | 23,6 |
Будівництво | 26,1 | 28,0 | 28,6 | 28,8 | 26,5 | 29,8 | 27,6 |
Транспорт | 34,5 | 26,9 | 19,3 | 27,7 | 22,2 | 18,1 | 23,6 |
Телекомунікації | 33,2 | 15,1 | 15,0 | 23,9 | 26,3 | 16,4 | 16,6 |
Торгівля | 23,1 | 13,7 | 17,4 | 18,7 | 15,0 | 21,8 | 18,8 |
Громадське харчування | 30,1 | 13,0 | - | 15,2 | 22,5 | 32,8 | 24,6 |
Інші послуги | 26,7 | 36,0 | 24,4 | 25,5 | 34,5 | 21,2 | 26,7 |
Середнє | 24,9 | 26,9 | 22,7 |