Научная Петербургская Академия

Контрольная: Прибуток і рентабельність

Контрольная: Прибуток і рентабельність

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КОНТРОЛЬНА РОБОТА з дисципліни: “економіка підприємства” тема “ПРИБУТОК І РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ”

Виконав:

Рецензент:

Київ – 2002 Зміст

1.

Поняття прибутку, його економічний зміст та види прибутку2

2.

Механізм формування та розподілу прибутку на підприємстві

2

3.

Методи розрахунку рентабельності продукції і підприємства

5

4.

Фактори, які впливають на величину прибутку і рівень рентабельності

7

5.

Практичне завдання

9

6.

Список використаної літератури

10

1. Поняття прибутку, його економічний зміст і види. Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва. Прибуток — це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства. Прибуток — це також частина додаткової вартості, виробленої і реа­лізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалі­зована і набере грошової форми. Прибуток — це форма прояву вартості додаткового продукту. Прибуток підпри­ємств сфери матеріального виробництва — це частина національ­ного доходу. Характеризуючи перевищення надходжень над витратами, прибуток виражає мету підприємницької діяльності і береться за головний показник її результативності (ефективності). 2. Механізм формування та розподілу прибутку на підприємстві Прибуток — це показник, що формується на мікрорівні. Прибу­ток народного господарства — це результат діяльності окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структур­них зрушень в економіці, змін у порядку обліку фінансових ре­зультатів. Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємс­тва є його балансовий прибуток. Балансовий прибуток — загальна сума прибут­ку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отрима­на як на території України, так і за її межами, що відображена в йо­го балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, по­слуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих вироб­ництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематері­альних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізацій них операцій . Отримання балансового прибутку пов'язане з кількома напрям­ками діяльності підприємства. По-перше, це основна діяльність, її результатом є прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Як правило, цей при­буток має основну питому вагу в складі балансового прибутку. Прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визнача­ється відніманням з виручки від реалізації суми податку на додану вартість, акцизного збору, (ввізного) мита, митних зборів, а також витрат, що включаються в собівартість реалізованої продукції (ро­біт, послуг). Залежно від сфери, виду діяльності підприємства є деякі особливості формування цього прибутку, методики його розрахунку. По-друге, це діяльність, що не є основною для даного підприємс­тва, але пов'язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цін­ностей, деяких послуг, її можна визначити як прибуток від іншої реалізації. Прибуток від іншої реалізації може бути отриманий за реаліза­ції на сторону продукції підсобних, допоміжних і обслуговуючих виробництв. У цьому разі прибуток розраховується так само, як і від реалізації продукції основної діяльності. Прибуток від реаліза­ції основних фондів, нематеріальних активів розраховує­ться відніманням від ціни їх реалізації ПДВ, витрат з реалізації і залишкової їх вартості. Прибуток від реалізації цінних паперів об­числюється як різниця між ціною їх реалізації і ціною придбання. При цьому з ціни реалізації виключаються витрати, пов'язані з реалізацією (комісійний збір). Склад і обсяг прибутку від іншої реалізації можуть значно коливатись на окремих підприємствах і в окремі періоди. По-третє, це діяльність пов'язана зі здійсненням фінансових інвестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків на державні цінні папери, облігації підприємств, на депозитні рахунки. Обсяг цього прибутку і його питома вага в балансовому прибутку мають тенденцію до зростання. Це обумов­лено розвитком ринкової економіки, фондового ринку. По-четверте, це діяльність, зв'язана з отриманням позареалізаційних прибутків і виникненням позареалізаційних витрат підприємств. До них належать: · прибутки і збитки минулих років, що виявлені у звітному періоді; · невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, пожеж, аварій); · надходження боргів, списаних раніше як безнадійні; · штрафи, пені, неустойки, що надходять за порушення госпо­дарських договорів суб'єктами господарювання у зв'язку із застосу­ванням фінансових санкцій; · штрафи, отримані за несвоєчасне погашення податкового кре­диту з державного бюджету; · кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми власності, щодо якої минув термін позовної давності; · дебіторська заборгованість, щодо якої минув термін позовної давності; · прибуток від завищення цін і тарифів; · курсова різниця від операцій в іноземній валюті; · прибуток і збиток від ліквідації основних засобів; · вартісна різниця відвантаженої та отриманої частини викона­ного повністю бартерного контракту; · прибуток (збиток) від спільної діяльності. Розподіл балансового прибутку Прибуток є критерієм ефективності виробничо-господарської ді­яльності, а також джерелом формування централізованих і децент­ралізованих фінансових ресурсів. Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовуєть­ся на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бю­джетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств части­ни прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використову­ється ними для забезпечення господарської діяльності. Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап — це розподіл балансового прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових пи­тань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому. Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і під­приємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне зна­чення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів гос­подарювання. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачую­ться за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподаткування, став­ках оподаткування, у порядку надання податкових пільг. Другий етап — це розподіл і використання прибутку, що зали­шився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів у бюджет. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди: резервний, розвитку й удосконалення виробницт­ва, соціальних потреб, заохочення. Кошти цих фондів використову­ються для фінансування відповідних витрат. Прибуток від реалізації продукції та його формування Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток уходить до складу виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на роз­рахунковий рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (місяць, квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку. Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Згідно із законодавчими актами України момент реалізації визначається за датою зарахування коштів покуп­ця на банківський рахунок постачальника або за датою відванта­ження продукції (товарів), а для робіт (послуг) за датою фактичного виконання (надання)таких. Однак незалежно від визначення моменту реалізації в законодав­чих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалі­зації продукції має місце тільки за умови, коли така відбувається насправді. Тобто коли кошти від покупця надходять на банківський рахунок постачальника. Визначення моменту реалізації за датою відвантаження това­рів і встановлення податкових зобов'язань підприємств згідно з цією датою призводить до використання оборотних коштів під­приємств на сплату податків, погіршання їхнього фінансового стану. Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, не слід ототожнювати з чистим прибутком. Чинні нормативні акти ви­значають, що за рахунок прибутку підприємства повинні сплачувати ще і штрафи в таких випадках: · за порушення господарських договорів із суб'єктами господарювання; · за несвоєчасне подання в податкову адміністрацію необхідних розрахунків; · за затримку перерахування коштів у бюджет і державні цільові фонди; · за приховування прибутку від оподаткування, заниження інших податків; · за недотримання встановлених лімітів забору води або викорис­тання води без укладання відповідної угоди (це стосується викорис­тання води з державних водогосподарських систем); · за прострочені банківські позички; · за невиконання квоти зі створення робочих місць для інвалідів; · за інші порушення. З урахуванням особливостей фінансово-господарської діяльності підприємств, що функціонують у різних сферах економіки, можуть стя­гуватися за рахунок прибутку й інші штрафи. Особливо це стосується комерційних банків, страхових компаній. Отже, чистий прибуток — це частина прибутку, що залишається в підприємства після сплати подат­ків та можливих штрафів (унаслідок застосування фінансових санкцій). Використання чистого прибутку Використання чистого прибутку підприємство може здійсню­вати через попереднє формування цільових грошових фондів або спрямовуючи кошти безпосередньо на фінансування витрат. Мож­ливий також розподіл чистого прибутку частково для формування цільових фондів, а частково на безпосереднє фінансування витрат. За рахунок прибутку підприємство формує ряд цільових фондів, кошти з яких спрямовуються на фінансування певних витрат, задоволення відповідних потреб. Використання чис­того прибутку на виплату дивідендів здійснюється безпосередньо. Принципове значення в розподілі чистого прибутку має досягнен­ня оптимального співвідношення між фондом нагромадження і фон­дом споживання. Ці фонди умовні, безпосередньо на підприємстві вони не утворюються, а їхню величину можна встановити на підставі розрахунків використання прибутку на фінансування певних витрат чи заходів. За адміністративної системи управління економікою здій­снювалось державне регулювання співвідношення фондів нагрома­дження і споживання. 3. Методи обчислення рентабельності продукції і підприємства Абсолютна сума балансового прибутку, отримана підприємст­вом, у тім числі прибуток від основної діяльності, є дуже важливим показником. Однак він не може характеризувати рівень ефективнос­ті господарювання. За інших однакових умов більшу суму прибутку отримає підприємство, яке володіє більшим капіталом, використо­вує більше живої і матеріалізованої праці, більше виробляє і реалі­зує продукції (робіт, послуг). Прибуток — це частина отриманого на вкладений капітал чис­того доходу підприємства, що характеризує його винагороду за ризик підприємницької діяльності. Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємст­ва, отриманий прибуток необхідно порівняти з понесеними витратами. По-перше, витрати можна розглядати як поточні витрати діяль­ності підприємства, тобто собівартість продукції (робіт, послуг). Тут можливі різні варіанти визначення поточних витрат і прибутку, що використовуються у розрахунках. По-друге, витрати можна розглядати як авансовану вартість (авансований капітал) для забезпечення виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства. Тут також можливі різні варіанти визначення авансованої вартості й визначення прибутку, що береться для розрахунків. Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточни­ми витратами характеризує таке поняття, як рентабельність. У найширшому, найзагальнішому понятті рентабельність означає при­бутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її; дохідність підприємств, органі­зацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; при­бутковість різних галузей економіки. Рентабельність безпосередньо пов'язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку. Рентабельність — це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках. Різні варіанти рішень, що приймаються для визначення прибутку, поточних витрат, авансованої вартості, для розрахунку рентабельності, зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності. Об­числення рентабельності окремих видів продукції (робіт, послуг) може ґрунтуватися на показниках прибутку від їхнього випуску або реаліза­ції. При цьому поточні витрати можуть прийматися в таких варіантах: собівартість продукції (виробнича або повна); собівартість продукції за виключенням матеріальних витрат (заново створена вартість); вартість продукції в оптових цінах (вартість за мінусом непрямих податків). Для розрахунку рівня рентабельності підприємств можуть вико­ристовуватися: балансовий прибуток; прибуток від реалізації про­дукції (робіт, послуг), тобто від основної діяльності; прибуток від інших видів діяльності (фінансової, інвестиційної). При цьому при­буток зіставляється з авансованою вартістю, яку можна визначати в різних варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал, пози­чковий капітал, основний капітал, оборотний капітал). Для розрахунку рентабельності галузей економіки береться за­гальна сума прибутку, отримана підприємствами, об'єднаннями, іншими госпрозрахунковими формуваннями, що входять у відпові­дну галузь економіки. На рівень рентабельності галузі впливатиме наявність у ній низькорентабельних і збиткових підприємств. Залежно від мети аналізу діяльності підприємства розрізняють: 1. Загальний рівень рентабельності підприємства: Контрольная: Прибуток і рентабельність де Пб — балансовий прибуток; Sвир — загальна виробнича собівартість. Такий показник відбиває загальну ефективність діяльності підприємства. Найбільш прийнятним виразом загального рівня рен­табельності є відношення балансового прибутку до суми вартості основних виробничих фондів (Со.в.ф. ) і нормованих оборотних засобів (Сн.о.з.): Контрольная: Прибуток і рентабельність Такий рівень рентабельності показує, наскільки раціонально ви­користовуються матеріальні ресурси підприємства. 2. Рентабельність виробничих фондів. Цей показник називають ще рентабельністю виробництва, що є не зовсім коректним, оскільки до формування прибутку залучаються всі види діяльності підприєм­ства, в тому числі ті, що не пов'язані з його основними виробничими фондами. Контрольная: Прибуток і рентабельність 3. Рентабельність сукупних активів характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства: Контрольная: Прибуток і рентабельність Де Сак — середня сума активів балансу підприємства. 4. Рентабельність власного (акціонерного) капіталу відобра­жає ефективність використання активів, створених за рахунок влас­них коштів: Контрольная: Прибуток і рентабельність де П — чистий прибуток підприємства за вирахуванням оплати відсотків за кредит; Свк — сума власного капіталу. Величина власного капіталу береться за даними балансу. Вона дорівнює сумі активів за вирахуванням усіх боргових зобов'язань. Цей показник цікавить передусім акціонерів, оскільки він визначає верхню межу дивідендів. 5. Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на виробництво і збут продукції: Контрольная: Прибуток і рентабельність де: Sтн повна собівартість товарної реалізованої продукції, або Контрольная: Прибуток і рентабельність де Q — обсяг реалізованої продукції. У багатономенклатурному виробництві поряд з рентабельністю всієї продукції визначається також рентабельність окремих її різно­видів. Рентабельність певного виробу визначається так: Контрольная: Прибуток і рентабельність де Ці , Si — відповідно ціна і собівартість і-го виробу. Усі показники рентабельності можуть бути плановими і фак­тичними. Різниця полягає в тому, що для визначення планової рента­бельності беруть заплановані дані, для фактичної — фактичні. Рівень рентабельності всіх організацій та установ залежить від величини прибутку, товарної продукції, витрат виробництва, величини основних виробничих фондів і нормованих обігових засобів. Важ­ливими факторами, які забезпечують зростання прибутку і рента­бельності підприємства, слугують зростання продуктивності праці, економія матеріальних ресурсів, підвищення фондовіддачі та рівня технічного прогресу, а саме: механізації та автоматизації трудомістких технологічних процесів, удосконалення організації виробництва та ін. Якомога повніше врахування підприємством таких факторів сприя­тиме підвищенню ефективності його діяльності. 4. Фактори, які впливають на величину прибутку і рівень рентабельності Прибуток є об'єктивною економічною категорі­єю. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу ва­лового внутрішнього продукту. · Водночас прибуток — це підсумковий показник, результат фі­нансово- господарської діяльності підприємств як суб'єктів господа­рювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу бага­тьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин. · На формування прибутку як фінансового показника роботи під­приємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений держа­вою порядок формування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг); визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визна­чення балансового (валового) прибутку. Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-госпо­дарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установ­лені законодавством умови обліку фінансових результатів. Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівар­тості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу ви­робництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції). Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва, зали­шків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції). Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виро­бів. За умов формування ринкової економіки державного регулюван­ня рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже, створюєть­ся можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збіль­шення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє відсут­ність належної конкуренції, монопольне становище деяких підпри­ємств у виробництві й реалізації багатьох видів продукції. Таким чином можна зробити висновок, що можливості підпри­ємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рента­бельність є досить суттєвими. Розглянемо особливості впливу на формування прибутку собівар­тості продукції (робіт, послуг). Собівартість є узагальнюючим, якіс­ним показником діяльності підприємств, показником її ефективнос­ті. Є особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, по­слуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства. Узагальнено можна дати таке визначення собівартості. Собівартість продукції (робіт, послуг) — це виражені в грошо­вій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (вико­нання) та реалізацію. Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собі­вартість; витрати на виробництво та реалізацію — повну собівар­тість продукції. Підприємство може суттєво впливати на формування собівартості. Однак при цьому необхідно взяти до ува­ги таке. По-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на со­бівартість, регламентований державою. Протягом 1996 року Поста­новами Кабінету Міністрів України були затверджені Типові поло­ження з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), у промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі, собівартості науково- дослідних і дослідно-конструкторських робіт тощо. На основі Типових положень розроблено галузеві, відомчі поло­ження, інструкції, що визначають порядок визначення планової і фактичної собівартості продукції (робіт, послуг). Витрати сфер виробництва й обігу, що включаються в собівар­тість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соці­альні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних акти­вів, інші витрати. По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, роз­мір окремих із них також регулюється державою встановленням нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат: · відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне стра­хування, соціальне страхування, страхування на випадок безро­біття); · амортизація основних засобів і нематеріальних активів; » витрати на фінансування ремонту й поліпшення основних фон­дів; · інші витрати (відрахування в Державний інноваційний фонд, на фінансування автомобільних доріг). Вплив підприємств на названі елементи витрат є обмеженим. Однак і він можливий через належне управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати 5. Практичне завдання 6. Список використаної літератури 1. Курс экономической теории, Чепурин Н.М., Киселева Е.А. - , Киров, «АСА», 2001 2. Економіка підприємства, підручник, за заг. ред. С.Ф. По кропивного, -- К.: КНЕУ, 2001, - 528 с. с. 3. , К.: Либідь, 1992.


(C) 2009